А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Провалля і маятник (збірник)" (страница 16)

   Тільки-но мій друг закінчив, як ми почули кроки.
   – Будь напоготові, – сказав Дюпен. – Я маю на увазі пістолети. Але не показуй їх і не стріляй, поки я не подам сигналу.
   Парадні двері навмисне не зачиняли, і відвідувач увійшов, не подзвонивши, і почав підніматися сходами. Але він, мабуть, вагався. Оскільки раптом ми почули, як він спускається. Дюпен хутко кинувся до дверей, але тут долинули кроки – він знову піднімався. Він більше не робив спроб повернутися, навпаки, йшов упевнено, а потім у двері постукали.
   – Заходьте! – весело й сердечно відказав Дюпен.
   Чоловік увійшов. То був точно моряк – високий, дужий, мускулястий; все у ньому свідчило про те, що він не боїться навіть самого чорта, та в цілому відвідувач справляв приємне враження. Засмаглого обличчя майже не було видно з-під густих бакенбардів і вусів. Він тримав важкого кийка, що, певно, був його єдиною зброєю. Моряк ніяково вклонився і побажав нам доброго вечора; він говорив щирою французькою мовою і попри незначний невшательський акцент, можна було здогадатися, що він парижанин.
   – Прошу, сідайте, друже мій, – запросив його Дюпен, – Ви, певно, прийшли по орангутанга? По щирості, я вам навіть заздрю: володіти такою твариною! Вона ж купу грошей коштує, правда ж? А скільки йому років, як гадаєте?
   Моряк полегшено зітхнув – здавалося, в нього камінь із серця звалився. Він відповів упевнено:
   – Чесно кажучи, навіть гадки не маю, але, скоріше за все, не більш як чотири-п’ять років. Він тут, у будинку?
   – О ні, що ви! У нас недостатньо місця, аби тримати його тут. Ми залишили його у платній стайні на вулиці Дюбур, це зовсім поруч. Ви зможете забрати його завтра вранці. Я ж сподіваюсь, ви готові до посвідчення прав на власність?
   – Не сумнівайтесь у цьому, сер.
   – Навіть шкода розлучатися з ним, – відказав Дюпен.
   – Не думайте, сер, що ви старалися задарма, – відповів моряк. – Зовсім ні. Я охоче заплачу за те, що ви спіймали тварину – у межах розумного, звісно.
   – Що ж, – сказав мій друг, – ви чесна і порядна людина. Дайте подумаю. Скільки ж з вас узяти? О! Я скажу, яка мені потрібна винагорода. Розкажіть нам усе, що вам відомо про вбивства на вулиці Морг.
   Останні слова Дюпен вимовив неголосно й зовсім спокійно. Так само спокійно він підійшов до дверей, зачинив їх і поклав ключ у кишеню. А потім дістав пістолет і без зайвої метушні поклав його на стіл.
   Обличчя матроса почервоніло так, ніби він боровся з ядухою. Він скочив на ноги та схопив свого кия, але за мить повалився на стілець. Француз тремтів усім тілом, а обличчя його тепер було смертельно бліде. Він не вимовив жодного слова. Я щиро йому співчував.
   – Любий друже, – лагідно відказав Дюпен, – не треба лякатися. Що ж ви так! Ми не заподіємо вам зла. Даю слово джентльмена і француза, що ми не збираємося вас кривдити. Мені добре відомо, що ви не винні у цих жорстоких вбивствах на вулиці Морг. Але в той сам час не можна сказати, що ви аж ніяк не причетні до цього. Вам, певно, вже зрозуміло, що я достатньо поінформований у цій справі, причому ніколи не здогадаєтесь, звідки я отримую відомості. В цілому мені все зрозуміло. Ви не скоїли нічого такого, що маєте замовчувати або за що вас можна притягти до відповідальності. Ви навіть не вкрали грошей, хоча й мали таку можливість. Вам нема чого приховувати, та, власне, й переховуватися. Але з іншого боку, ви – порядна людина і совість зобов’язує вас розповісти все, що вам відомо про це страхіття. Невинний чоловік зараз заарештований і ув’язнений, його підозрюють у вбивстві, справжній винуватець якого вам добре відомий.
   Дюпен знав, що каже: моряк опанував себе, але його зухвала поведінка враз десь поділася.
   – Господи, допоможи мені! – вимовив він по короткій паузі. – Я розповім вам усе, що знаю. Але я був би справжнім дурнем, якби сподівався, що ви повірите бодай частині моєї сповіді. Та все одно я не винен, і якщо мене стратять, я помру з чистою совістю.
   В цілому його розповідь була такою. Нещодавно він побував на островах Індонезійського архіпелагу. З компанією моряків він висадився на Борнео й заради втіхи вирушив на прогулянку вглиб острова. Разом із товаришем спіймав орангутанга. Але напарник незабаром помер, тож моряк став одноосібним власником тварини. На зворотному шляху в нього було чимало проблем через жорстокий норов орангутанга, але врешті моряк дістався до Парижа і тримав тварину в себе вдома під замком, аби не привертати уваги допитливих сусідів. Моряк чекав, поки у мавпи загоїться лапа, яку вона поранила на кораблі. Француз мав намір вигідно продати орангутанга.
   Нещодавно, повернувшись додому з моряцької гулянки (а було це вночі, чи радше вранці того дня, коли було скоєно злочин), моряк застав тварину у власній спальні. Виявилося, що орангутанг вирвався із суміжної комірчині, куди його посадили, як здавалося, для більшої надійності. Він сидів перед дзеркалом, увесь у мильній піні, з бритвою в руках, і намагався поголитися – без сумніву, він неодноразово спостерігав за хазяїном через замкову щілину в комірчині. Побачивши небезпечну зброю, яку тримала ця люта тварина, і розуміючи, що мавпа зможе її використати, моряк спочатку розгубився. Але він звик приборкувати навіть найскаженіші прояви натури орангутанга за допомогою батога. І зараз він також схопив канчук. Помітивши це, тварина одразу кинулася до дверей, а потім східцями донизу, а звідти, через вікно, що як на лихо було відчинене, надвір.
   Француз у відчаї побіг за нею. Мавпа, не кидаючи бритви, час від часу зупинялася, оберталася, робила гримаси, підпускала свого переслідувача зовсім близько і знову втікала. Ця погоня тривала доволі довго. На вулицях панували тиша і спокій, оскільки було близько третьої години ранку. У провулку за вулицею Морг увагу втікачки привернуло світло, що мерехтіло у спальні мадам Л’Еспане, на п’ятому поверсі її будинку. Наблизившись до будівлі, орангутанг помітив громовідвід, із неймовірною спритністю видерся нагору, схопився за навстіж відчинену віконницю і, розхитавшись, заскочив до кімнати, просто на спинку ліжка. Акробатичний трюк забрав менш як хвилину. Опинившись у кімнаті, мавпа поштовхом знову відчинила віконниці.
   Матрос не знав, радіти йому чи плакати. Він був цілком упевнений, що тепер зможе упіймати тварину: вона тільки-но потрапила у пастку, врятуватися з якої могла лише за допомогою громовідводу, та коли вона спускатиметься, він із легкістю її перехопить. Із другого боку, хвилюватися було через що: ще не відомо, що може накоїти у будинку орангутанг. Це міркування змусило моряка знову побігти слідом за утікачкою. Піднятися по громовідводу не становить труднощів, особливо для моряка, але, порівнявшись із вікном, що було ліворуч, нашому французу довелося зупинитись. Усе, що він зміг зробити, це трохи підтягнутися та зазирнути всередину. Моряк ледь не звалився донизу, побачивши жахливу сцену. У цю саму мить тишу порушили ті несамовиті крики, які розбудили та налякали мешканців вулиці Морг. Мадам Л’Еспане з дочкою, обидві у нічних сорочках, вочевидь, були зайняті тим, що перебирали папери у залізній скриньці, пересунутій на сере дину кімнати. Вона була відчинена, а речі лежали поряд на підлозі. Напевно, жертви сиділи спинами до вікна, оскільки між тим, як тварина опинилася у кімнаті, та криками минув деякий час. Скоріше за все, жінки помітили орангутанга не одразу, подумавши, що віконницею грюкнув вітер.
   Коли матрос зазирнув у вікно, величезна тварина тримала мадам Л’Еспане за волосся (яке було розплетене, і стара леді його розчісувала) і розмахувала перед її обличчям бритвою, наслідуючи перукаря. Дочка лежала на підлозі не рухаючись, вона знепритомніла. Крики та опір мадам Л’Еспане (що коштували їй видертого волосся), певно, змінили спершу мирні наміри орангутанга й розбудили в ньому лють. Одним рішучим рухом він майже відрізав голову нещасній. Вид крові ще більше запалив тварину, вона геть оскаженіла. Орангутанг із палаючими очима, скрегочучи зубами, накинувся на дівчину, впився своїми страшними пазурами їй в горло та душив доти, доки жертва не сконала. Люто озираючись навсібіч, мавпа побачила над ліжком бліде від жаху обличчя хазяїна. Одразу ж шаленство тварини, яка, певно, ще пам’ятала про страшний батіг, змінилося страхом. Усвідомлюючи, що заслуговує на покарання, орангутанг, мабуть, вирішив приховати свої криваві вчинки й у паніці заметався по кімнаті, перекидаючи та ламаючи меблі, скидаючи з ліжка подушки й ковдри. Насамкінець він схопив тіло дочки і запхнув його у комин, де його потім і знайшли, а тіло старої дами недовго думаючи жбурнув у вікно.
   Коли ж мавпа зі своєю понівеченою ношею показалась у вікні, приголомшений матрос скоріше з’їхав, ніж спустився донизу, і кинувся додому, жахаючись наслідків кривавих убивств, а потім вирішив на деякий час забути про свої зобов’язання щодо тварини. Голоси, що їх чули свідки на сходах, були переляканими зойками француза та лютим бурмотінням орангутанга.
   Ось, напевно, і все. Ще до того, як виламали двері, орангутанг, мабуть, утік зі спальні громовідводом. Скоріше за все, він і опустив за собою вікно.
   Згодом тварину упіймав сам хазяїн, який продав її за кругленьку суму в ботанічний сад. Щойно ми прийшли до префекта поліції і все йому розповіли (Дюпен таки не втримався від деяких коментарів), Лебона одразу ж відпустили. Хоч префект і прихильно ставився до мого друга, проте не зміг приховати своєї досади з приводу такого повороту подій і зробив собі приємність, ущипливо зауваживши, що було б непогано, якби кожен займався своєю справою.
   – Нехай бурчить, – сказав мені Дюпен, який не вважав за потрібне відповідати на такі випади. – Нехай поговорить, це втішить його совість. Мені достатньо того, що я переміг на його ж власній території. Втім, те, що нашому префекту не вдалося розплутати справу, не повинно його дивувати, оскільки він надто хитрий для того, щоб дивитися в корінь. Його мудрість – поверхова. У неї є лише голова, та немає тіла, як на картинах, що зображують богиню Лаверну;[40] або в кращому разі – голова та плечі. Але що не кажи, він непогана людина. Особливо мені подобається те, як спритно він домігся репутації розумника. Я маю на увазі його здатність de nier ce qui est, et d’expliquer ce qui n’est pas.[41]
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 [16] 17 18 19 20 21 22 23 24

Навигация по сайту


Читательские рекомендации

Информация