А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Провалля і маятник (збірник)" (страница 14)

   Я пояснював тобі, що тут ідеться про Оріон: раніше він писався Уріон; ми ще пожартували з цього приводу, тож я не сумнівався, що ти це запам’ятаєш. Для мене було ясно, що ти порівняєш Оріон із Шантилі. І твоя посмішка довела мою правоту. Ти зітхнув, подумавши про жертву чоботаря. Крім того, ти весь час ішов згорблений, а тепер випростався, тож я вирішив, що ти міркуєш про немічну поставу Шантилі. Саме в цьому місці я й урвав твої роздуми, сказавши, що Шантилі й справді схожий на ліліпута і йому краще було б спробувати себе у театрі «Вар’єте».
   Невдовзі потому ми з Дюпеном переглядали вечірній випуск «Судової газети», і нашу увагу привернуло таке повідомлення:
НЕЧУВАНІ ВБИВСТВА ...
   Сьогодні вночі, приблизно о третій годині, мешканців кварталу Сен-Рок збудили жахливі крики, які лунали, вочевидь, із п’ятого поверху будинку на вулиці Морг, що належить мадам Л’Еспане та її дочці мадемуазель Каміллі Л’Еспане. Після невеличкої затримки, викликаної невдалою спробою потрапити в будинок звичайним шляхом, двері під’їзду було виламано, і в будинок вдерлися десь із десяток сусідів разом із двома жандармами. Криків уже не було чутно, та не встигла ця компанія піднятися на другий поверх, як десь згори почулася сварка: сперечалися два голоси, а може, й більше. Тільки-но дісталися третього поверху, стихли й ці голоси, запала тиша. Люди розсипалися по будинку, перебігаючи з однієї кімнати до іншої. Коли ж урешті дійшла черга великої бокової спальні (двері були замкнені зсередини, тож довелось і їх виламати), натовп закляк від жаху та подиву, уздрівши страхітливе видовище.
   У кімнаті все було догори дриґом, скрізь валялися поламані меблі. Від ліжка лишився каркас, а постіль купою лежала посеред кімнати. На стільці лежала бритва із закривавленим лезом. На ґратках коминка лишилися пасма довгого сивого волосся, які склеїлися від крові та, здавалося, були висмикнуті з корінням. На підлозі знайшли чотири наполеондори, одну сережку з топазом, три срібні столові і три мельхіорові чайні ложки, а також два мішечки із чотирма тисячами франків золотом. Шухляди комода, що стояв у кутку, були висунуті, вочевидь, там щось зникло, але дещо все ж залишилось. Під постіллю (а не під ліжком) знайшли маленьку залізну скриньку. Вона була відкрита, ключ стирчав у замку, але в ній не лишилось нічого, окрім старих листів та ще якихось папірців.
   У кімнаті не було жодних слідів мадам Л’Еспане. Але у коминку помітили надто багато попелу, почали нишпорити у димарі й – о жах! – витягли за голову труп дочки; його догори ногами запхали у димохід. Тіло ще не охололо. Його оглянули та виявили, що в багатьох місцях шкіра здерта: це свідчило про силу, з якою труп заштовхували у димар, а потім витягували звідти. Все обличчя було в глибоких подряпинах, а на шиї лишилися багряні синці та сліди нігтів, ніби людину душили.
   Потому як сантиметр по сантиметру обшукали весь будинок, але нічого не знайшли, усі кинулися на бруковане заднє подвір’я, де лежала мертва господиня. Бідолашній старій дамі так розпанахали горло, що як спробували підняти труп, відвалилася голова. Тіло та обличчя були жорстоко понівечені, від жінки не залишилося нічого, що нагадувало б людину.
   Досі немає жодної зачіпки до розгадки цього жахливого таємничого злочину.
   Наступного дня газета надрукувала додаткову інформацію:
ТРАГЕДІЯ НА ВУЛИЦІ МОРГ ...
   У справі з нечуваними жахливими вбивствами на вулиці Морг було допитано чимало свідків, але досі не знайшлося нічого, що могло б пролити світло на цей злочин. Нижче ми надаємо усі свідчення, які нам вдалося отримати:
   Поліна Дюбур, праля, засвідчує, що знала обох небіжчиць, оскільки впродовж останніх трьох років прала для них. Стара дама з дочкою, певно, жили у мирі та злагоді. Зарплату ніколи не затримували. З приводу їхнього способу життя та коштів допитана нічого сказати не може. Вважає, що мадам Л’Еспане заробляла ворожінням. У неї була репутація заможної жінки. Праля ніколи нікого не бачила в будинку, коли заходила по білизну чи приносила її. Впевнена, що у них не було служниці. Наскільки їй відомо, лише п’ятий поверх було мебльовано.
   П’єр Моро, торговець тютюном, засвідчує, що впродовж чотирьох років продавав мадам Л’Еспане курильний і нюхальний тютюн невеликими порціями. Він – місцевий уродженець, який жив тут змалку. Небіжчиця з дочкою займали будинок, в якому їх знайшли мертвими, вже понад шість років. Раніше тут мешкав ювелір, який здавав верхні кімнати. Будинок належав мадам Л’Еспане. Стара дама була невдоволена поведінкою квартиранта, а тому переїхала сюди жити й відмовилася здавати вільні приміщення. Впродовж цих років свідок бачив дочку лише п’ять-шість разів. Обидві жили відлюдно, гроші в них, схоже, були завжди. Сусіди пліткували, нібито мадам Л’Еспане була ворожкою, проте він цьому не йняв віри. Жодного разу не бачив, аби хтось заходив до будинку, крім старої дами, її дочки, інколи воротаря та лікаря, який приходив десь вісім-десять разів.
   Сусіди свідчили приблизно те саме. Ніхто не бачив, щоб до небіжчиць хтось приходив. Ніхто не знав, чи були в них друзі або родичі. Віконниці на фасаді відчиняли зрідка. А з двору вони взагалі завжди були зачинені, крім великої бічної кімнати на п’ятому поверсі. Будинок був у гарному стані, ще не старий.
   Ізидор Музе, жандарм, засвідчує, що по нього прийшли близько третьої ночі. Біля будинку він побачив десь двадцятеро-тридцятеро людей, котрі намагалися потрапити всередину. Урешті він виламав двері багнетом, а не ломом. Зробити це було легко, оскільки двері були стулчасті й не закріплені ні вгорі, ні знизу. Крики лунали увесь час, поки двері були зачинені, а потім стихли. Людина (а може, й декілька людей) кричала мов у страшній агонії – голосно та протяжно, а не здавлено та коротко. Свідок піднімався нагору. Вийшовши на другий поверх, він почув суперечку – один голос був грубий, другий – верескливий, дуже дивний. Окремі слова першого, можливо, француза, він зміг розібрати. Без сумніву, то був чоловік. Жандарм розрізнив слова «sacré»[35] та «diable».[36] Верескливий голос належав іноземцю. Важко сказати, хто то був: жінка чи чоловік. Неможливо переповісти, що саме говорилося, але скоріше за все, мова була іспанська. Вигляд кімнати і трупів свідок описав так само, як і ми у вчорашньому випуску.
   Анрі Дюваль, сусіда, майстер художніх виробів зі срібла, засвідчує, що був серед перших осіб, які увійшли всередину. В цілому підтверджує свідчення Музе. Тільки-но вони потрапили до під’їзду, як підперли двері, аби стримати натовп, що знай зростав, хоч година була пізня. Цей свідок вважає, що верескливий голос належав італійцю. Принаймні це явно був не француз. Мосьє Дюваль не може стверджувати, що то був чоловік – могла бути і жінка. Італійської він не розуміє, слів не розібрав, але саме інтонація навела його думки на італійця. Допитаний був знайомий із мадам Л’Еспане та її дочкою. Неодноразово з ними розмовляв. Певен, що верескливий голос не належав жодній із небіжчиць.
   Оденгаймер, ресторатор. Цей свідок сам захотів дати свідчення. Французькою не володіє, був допитаний через перекладача. Уродженець Амстердама. Проходив повз будинок, коли звідти лунали зойки. Кричали довго, хвилин десять. Лемент був протяжний, гучний, пронизливий і жахливий. Свідок одним із перших потрапив до будинку. Підтверджує попередні свідчення за всіма пунктами, крім одного. Певен, що верескливий голос належав чоловіку, причому французу. Слів допитаний не розібрав. Але чоловік говорив голосно й дуже швидко, ніби від страху чи від люті. Голос не стільки верескливий, як різкий. Свідок не може назвати його верескливим. Грубий голос ввесь час повторював «sacré» та «diable», а один раз мовив «mon Dieu».[37]
   Жюль Міньйо, банкір фірми «Міньйо та сини» з вулиці Делоран. Він – Міньйо-старший. Мадам Л’Еспане мала певний статок. Жінка відкрила у банку рахунок вісім років тому навесні. Часто вкладала невеличкі суми. Вона не виписувала чеки, а за три дні до смерті особисто зняла з рахунку чотири тисячі франків. Гроші були видані золотом, супроводжував пані Л’Еспане банковий службовець.
   Адольф Лебон, службовець фірми «Міньйо та сини», засвідчує, що вказаного дня десь пополудні він провів мадам Л’Еспане до самого будинку. При собі він мав чотири тисячі франків, розкладені у два мішечки. Двері відчинила мадемуазель Л’Еспане, вона взяла у нього один мішечок, а стара дама другий. Після чого свідок уклонився й пішов. Нікого на вулиці він тоді не бачив. Це тиха безлюдна вулиця.
   Вільям Берд, кравець, засвідчує, що він теж вдерся до будинку. Англієць, у Парижі живе два роки. Одним із перших піднявся нагору. Чув суперечку. Грубий голос належав французу. Слова можна було розібрати, але всього він не пам’ятає. Чітко чув «sacré» та «mon Dieu». Також склалося враження, ніби боролися декілька осіб, чулося тупотіння та човгання. Верескливий голос був значно гучніший за грубий. Свідок певен, що не англієць. Радше німець. Голос міг належати й жінці. Сам допитаний німецької не розуміє.
   Четверо з перелічених свідків на повторному допиті потвердили, що двері спальні, у якій знайшли тіло мадемуазель Л’Еспане, були зачинені зсередини. Стояла мертва тиша, ні стогону, ні шарудіння. Коли виламали двері, в кімнаті нікого не було. Вікна спальні та суміжної кімнати, що виходила на вулицю, були опущені та замкнуті зсередини. Двері між двома кімнатами були зачинені, але не замкнені. Двері з передньої кімнати у коридор були замкнені зсередини. Невелика кімната, вікна якої виходили на вулицю і яка містилася в кінці коридору на тому ж поверсі, була незамкнена, двері були прочинені. У цій кімнаті були звалені ліжка, шухляди та інший мотлох. Усі речі винесли і ретельно переглянули. В будинку не залишилося жодного місця, яке б не обшукали. Коминярі обстежили димарі. У будинку п’ять поверхів разом із горищами (mansards). На дах веде люк, щільно забитий цвяхами, яким, імовірно, давно вже не користувалися. Свідки по-різному вказують на час, що минув від моменту, як усі почули суперечку, і до того, як виламали двері. Одні кажуть, що минуло щонайбільше три хвилини, інші вважають, що аж п’ять. Треба зауважити, що двері піддалися не одразу.
   Альфонсо Гарсіо, власник похоронного бюро, засвідчує, що мешкає на вулиці Морг. Іспанець за походженням. Разом з іншими був у будинку. Нагору не підіймався. У нього слабкі нерви, а тому він зрозумів, які можуть бути наслідки. Грубий голос належав французу. Свідок не розібрав, що саме було сказано. Певен, що верескливим голосом говорив англієць. Англійською не володіє, висновок зробив, судячи з інтонації.
   Альберто Монтані, кондитер, засвідчує, що був серед перших, хто піднявся нагору. Також чув голоси. Грубим голосом говорив француз. Свідок розрізнив декілька слів. Француз ніби комусь дорікав. Слів власника верескливого голосу допитаний не розібрав, бо той говорив швидко і нерозбірливо. Монтані вважає, що то був росіянин. У цілому підтверджує свідчення інших. Сам він італієць. Ніколи не мав нагоди спілкуватися з росіянами.
   При повторному допиті деякі свідки потвердили, що димарі на п’ятому поверсі надто вузькі й людина не зможе туди пролізти, тільки коминарі. Під «коминарями» малися на увазі циліндричної форми щітки, які використовують для чищення димоходів. Цими щітками обстежили усі димарі в будинку. Ту т немає чорного ходу, яким моли б скористатися злодії, поки люди підіймалися нагору. Тіло мадемуазель Л’Еспане так щільно запхнули в комин, що його витягли лише зусиллями чотирьох чи п’яти чоловіків.
   Поль Дюма, лікар, засвідчує, що його покликали оглянути тіла, тільки-но зайнявся ранок. Трупи лежали на матраці з ліжка у кімнаті, в якій знайшли мадемуазель Л’Еспане. Тіло дочки було все у синцях та подряпинах. Це пояснюється тим, що його заштовхували у димар. Особливо постраждала шия. Під самим підборіддям було декілька глибоких подряпин та багряних синців, що дуже нагадували відбитки пальців. Обличчя було страшенно бліде, аж прозоре, очні яблука повилазили з орбіт. Язик майже наскрізь прокушений. Великий синець під грудною кліткою свідчить про те, що тут натиснули коліном. На думку мосьє Дюма, мадемуазель Л’Еспане була задушена, можливо, й не одною людиною. Тіло матері було жахливо понівечене. Усі кістки правої ноги та руки поламані, а деякі з них навіть розтрощені. Поламана ліва велика гомілкова кістка, а також ребра з лівого боку. Усе тіло в синцях, синюшної барви. Важко сказати, чим саме завдані такі пошкодження. Це міг бути важкий дерев’яний ціпок, або залізний лом, або стілець – врешті, будь-який великий, важкий і тупий предмет у руках дужого чоловіка. Жінка цього зробити не змогла б. Голова вбитої, коли її бачив свідок, була відділена від тіла й також сильно понівечена. Горло було перерізане чимось дуже гострим, можливо, бритвою.
   Александр Етьєн, хірург, разом із мосьє Дюма був присутній під час обстеження трупів. Підтверджує свідчення мосьє Дюма і повністю погоджується з його висновками.
   Більше нічого важливого виявити не вдалося, хоча допитували й інших осіб. У Парижі ніколи не було скоєно такого загадкового та приголомшливого вбивства, якщо це справді вбивство. Поліція збита з пантелику неймовірністю злочину. Проте немає жодної зачіпки до відгадки.
   У вечірньому виданні повідомляли, що у кварталі Сен-Рок досі триває переполох – будинок повторно обстежили, свідків додатково допитали, – але все це ні до чого не привело. Постскриптум інформували, що Адольф Лебон заарештований і перебуває у в’язниці, хоча проти нього в поліції нічого немає, крім уже відомих фактів.
   Здавалося, ця справа надзвичайно зацікавила Дюпена, проте від коментарів він утримувався. І лише потому, як повідомили про арешт Лебона, він спитав мою думку з приводу вбивств.
   Я міг лише погодитися з усім Парижем, що це дуже заплутаний злочин. Я не бачив жодної можливості натрапити на слід убивці.
   – А ти абстрагуйся від висновків цієї подоби слідства, – сказав Дюпен. – Паризька поліція, яку так розхвалюють за кмітливість, просто користується хитрістю, не більше. У її вчинках немає системи, якщо не вважати системою звичку звертати увагу лише на те, що стосується певного моменту. Вона постійно торочить про свої заходи, хоча ці заходи так рідко стають у пригоді, що мимоволі згадуєш Журдена, якому потрібен був халат для кращого сприйняття музики. Її досягнення рідко бувають несподіваними, але й ті є результатом лише старанності та працелюбства. Коли ж цих якостей недостатньо, поліція зазнає поразки. Відóк, наприклад, був кмітливим і наполегливим детективом. Але через невміння логічно мислити та надто швидке ведення слідства він постійно помилявся. Він розглядав свій об’єкт надто зблизька, і це спотворювало сприйняття. Нехай Відок чітко розрізняв той чи той окремий факт, але при цьому обов’язково втрачав бачення цілісної картини. За таких обставин легко перемудрувати. Істина не завжди лежить на дні колодязя. Навпаки, я вважаю, що саме в суттєвих питаннях вона на поверхні. Істина в долині – там, де ми її шукаємо, а не на вершині гори, де її знаходять. Характер таких помилок типовий при спостереженні за небесними тілами. Подивися на зірку, не затримуючи погляду, лише краєчком сітківки (чутливішим до сприйняття слабких світлових подразнень, ніж центр), і ти побачиш світило ясно, зможеш оцінити його блиск, який поступово тьмяніє, якщо ти повертаєшся, щоб розгледіти його прямо. В цьому разі в око спаде більша кількість променів, але в першому охоплення буде значно ширшим. Надмірна глибина лише плутає та затуманює розум, так само як надто пронизливе, надто зосереджене, надто наполегливе око може не побачити Венеру.
   Стосовно цих убивств я пропоную провести дослідження самостійно, перш ніж робити висновки. Це буде навіть цікаво, – (я подумав, що «цікаво» не зовсім годиться до ситуації, але промовчав), – до того ж Лебон колись зробив мені послугу, за яку я йому досі не віддячив. Ми сходимо й подивимось на все самі. Я знайомий із префектом поліції Г***, а тому отримати дозвіл буде неважко.
   Ми отримали дозвіл й одразу ж подалися на вулицю Морг. Це був один із тихих убогих завулків, що з’єднують вулиці Ришельє та Сен-Рок. Оскільки ми мешкали на протилежному кінці міста, то прибули на місце, коли вже було далеко за полудень. Будинок відшукали легко, бо на тому боці тротуару вешталося чимало людей, які з простої цікавості позирали на зачинені віконниці. Це був звичайний паризький будинок із підворіттям, збоку стояла скляна сторожка з підйомним віконцем для консьєржки. Перш ніж увійти, ми спершу пройшлися вулицею, потім звернули у провулок, потім іще раз повернули і опинилися на задвірках будівлі, й увесь цей час Дюпен дуже пильно обдивлявся околиці й сам будинок, а я не помітив нічого, що було б варте уваги. Повернувшись до входу, ми подзвонили, і після того як чергові поліцейські продивилися наші папери, нас впустили всередину. Ми піднялися в кімнату нагорі, де було знайдено труп мадемуазель Л’Еспане й досі лежали тіла обох небіжчиць. У спальні, як і має бути у таких випадках, усе залишилось як було – панувало безладдя. Я не побачив нічого, що б не описали репортери «Судової газети». Дюпен ретельно все оглянув, не поминувши і трупів. Потім ми обійшли інші кімнати, спустилися на подвір’я, й увесь цей час нас супроводжував жандарм. Ми закінчили ввечері й урешті попрощалися. На зворотному шляху мій супутник іще завітав до редакції однієї зі щоденних газет.
   Тут я розповідав, що у мого друга багато забаганок, і що je les ménagais[38] (мені важко дібрати англійський відповідник). Безперечно, зараз він не хотів обговорювати злочин; Дюпен заговорив про нього лише наступного дня. Він раптом спитав, чи не помітив я чогось незвичайного в тому страшному видовищі.
   Він так вимовив слово «незвичайне», що я мимоволі здригнувся.
   – Ні, нічого незвичайного, – відповів я, – принаймні нічого такого, чого не було в газеті.
   – Боюся, газета не передала увесь жах скоєного, – відповів Дюпен. – Та забудьмо пустопорожні домисли друкованого видання. Мені здається, цю загадкову справу вважають нерозв’язною саме на підставі того, що саме й може допомогти її розплутати; маю на увазі вражаючу жорстокість злочину. Поліцейські спантеличені відсутністю мотиву, зауваж, не мотиву вбивства, а мотиву такої страшенної люті. Вони також ніяк не можуть поєднати факти: свідки чули суперечку, але у кімнаті, крім убитої мадемуазель Л’Еспане, нікого не було, а злочинець не міг утекти так, щоб залишитися непоміченим. Жахливий хаос у кімнаті; труп, який знайшли у димарі та ще й догори ногами; жорстоко понівечене тіло старої дами, – цих обставин разом із тими, що я вже озвучив, і тими, про які зараз не буду згадувати, виявилося досить для того, щоб загнати нашу поліцію з її горе-кмітливістю у глухий кут. Вони припустилися грубої, але поширеної помилки: сплутали незвичайне з незрозумілим. Але саме уникання простого та звичного шляху допомагають розуму відшукати істину. У такому розслідуванні, як наше, головне питання має бути не «Що сталося?», а «Що сталося такого, що ще зроду не траплялося?». Справді, легкість, із якою я розплутаю – взагалі-то вже розплутав – цю загадкову справу, прямо пропорційна складнощам, які поліція ніяк не може подолати.
   Я мовчки дивився на Дюпена, і моєму подиву не було меж.
   – Я зараз чекаю, – провадив мій друг, поглядаючи на двері, – чекаю на людину, яка, можливо, безпосередньо й не брала участі в різанині, проте якоюсь мірою має стосунок до злочину. В найжахливішому наш очікуваний гість, певно, не винен. Сподіваюся, моє припущення вірне, оскільки на ньому ґрунтується відгадка усієї головоломки. Я чекаю, що чоловік прийде з хвилини на хвилину. Звичайно, він може не прийти, але я схиляюся до думки, що прийде. І якщо він з’явиться, ми маємо його затримати. Ось пістолети; ми обидва знаємо, як ними користуватися, якщо виникне необхідність.
   Я взяв пістолети, майже не усвідомлюючи, що роблю, і не вірячи власним вухам, а Дюпен тим часом продовжував свій монолог. Я вже зауважував, що в схожих випадках він ставав ніби відчуженим. Він звертався до мене, а тому говорив неголосно, але щось у його інтонації звучало так, ніби він балакає до людини, яка від нього далеко. Його погляд нічого не виражав і був спрямований на стіну.
   – Піднімаючись сходами, свідки чули суперечку, – вів далі мій друг, – але їхні свідчення підтверджують той факт, що жоден із голосів не належав ані мадам, ані мадемуазель. А значить, відпадає версія, що стара жінка спочатку вбила дочку, а потім звела рахунки із власним життям. Я кажу про це лише для того, щоб показати хід своїх думок, так би мовити, свій метод. Та мадам Л’Еспане й не вистачило б сили запхати труп дочки у димар, де знайшли тіло; а те, як жорстоко була понівечена вона сама, зовсім унеможливлює факт самогубства. Отже, вбивство було скоєно кимось іншим, і голос цієї особи й чули свідки. Що ж до голосів, дозволь звернути твою увагу на свідчення стосовно цього, але не в цілому, а лише на їхню особливість. Скажи, тебе нічого не здивувало?
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 [14] 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Навигация по сайту


Читательские рекомендации

Информация