А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Провалля і маятник (збірник)" (страница 10)

t – e e,
   і якщо ми не здогадалися одразу, можемо знову методом підстановки перебрати весь алфавіт і з’ясувати, що це слово «tree», тобто «дерево», і нічого іншого тут просто бути не може. Так у нас з’являється ще одна літера – «r», якій відповідає символ «(».
   Зразу за цими словами ми за допомогою комбінації «; 4 8» можемо виділити ще одне слово. Ось що ми маємо:
the tree;4(4+?34 the,
   а якщо підставити всі відомі нам літери, виходить таке:
the tree thr+?3h the.
   Якщо замість невідомих літер підставити прочерки, то ми отримуємо такі чотири слова:
the tree thr – – h the,
   і тоді нам стає цілком очевидно, що третім словом може бути тільки «through», тобто «крізь». А вже це відкриття дозволяє нам визначити три нові літери: «о», «u» та «g», представлені символами «+», «?» та «3».
   Якщо уважно переглянути шифр, підставивши відомі вже літери, то досить близько до початку не можна не зауважити таку комбінацію:
8 3 (8 8, або «egree»,
   а це, без сумніву, слово «degree» (тобто «градус») без першої літери, що дає нам нову букву – «d», представлену символом «!».
   Через чотири літери після слова «degree» ми натикаємося на таку комбінацію:
; 4 6 (; 8 8.
   Як і раніше, підставивши відомі літери та замінивши невідому на прочерк, ми отримуємо таке слово:
th – rtee,
   в якому миттєво вгадуємо «thirteen», тобто «тринадцять», що, в свою чергу, дає нам змогу визначити ще дві літери – «і» та «n», закодовані символами «6» та «*».
   Повернувшись до початку шифру, ми зауважуємо таку комбінацію:
5 3 + +!.
   Виконавши такі самі дії, як і перед тим, ми отримуємо:
– good,
   а це підтверджує, що шифр починається з артикля «а»: «A good», тобто щось «добре».
   А тепер прийшов час розписати ключ до шифру в табличку в алфавітному порядку, щоб уникнути плутанини. Ось що у нас виходить:
   символ «5» позначає літеру «а»;
...
   ! – d
   8 – e
   3 – g
   4 – h
   6 – i
   + – o
   (– r
   ; – t
   ? – u
   Так у нас з’являється аж одинадцять найважливіших літер англійського алфавіту, тож подробиці подальшого розшифровування можна опустити: вони й так очевидні. Я вже достатньо розповів вам, аби ви могли пересвідчитися, що шифри такого штибу розгадати дуже легко, а також ознайомилися з принципами їхньої розробки. Але зауважте: перед нами – один із найпростіших кодів. А тепер я можу прочитати вам повну розшифровку, яку мені вдалося зробити. Ось як вона звучить англійською мовою:
...
   A good glass in the bishop’s hostel in the devil’s seat forty-one degrees and thirteen minutes northeast and by north main branch seventh limb east side shoot from the left eye of the death’s head a bee-line from the tree through the shot fifty feet out,
   що означає:
...
   Добре скло в готелі єпископа на стільці диявола сорок один градус і тринадцять мінут на північний схід і на північ[28] від стовбура сьома гілка на схід стріляй крізь ліве око черепа пряма від черепа через постріл на п’ятдесят футів.
   – Але ж, – мовив я, – загадка анітрохи не прояснилася. Що можна зрозуміти з цього безглуздого набору слів: «лавка диявола», «череп», «готель єпископа»?
   – Зізнаюся, – відгукнувся Легранд, – що питання і справді на перший погляд видається непростим. Отож я одразу вирішив, що це довге речення потрібно розділити на логічні відтинки, про які точно знав шифрувальник.
   – Ви маєте на увазі, розставити розділові знаки?
   – Саме так.
   – Але яким чином можна це зробити?
   – Поміркувавши, я збагнув, що шифрувальник зумисне зліпив усі слова докупи без жодних пробілів – аби ускладнити розгадування таємниці. Але, намагаючись це зробити, наш шифрувальник, людина не надто освічена, як це часто буває, переборщив. І тому, коли в його реченні траплялася логічна пауза (кома або крапка), він у цьому місці тулив символи набагато тісніше, ніж зазвичай. Отож якщо уважно роздивитися аркуш, можна легко зауважити п’ять місць, де символи просто ліпляться одна до одної. Користуючись такою підказкою, я розділив речення – й ось що в мене вийшло:
...
   Добре скло в готелі єпископа на стільці диявола // сорок один градус і тринадцять мінут // на північний схід і на північ // від стовбура сьома гілка на схід // стріляй крізь ліве око черепа // пряма від черепа через постріл на п’ятдесят футів.
   – Але навіть зараз, – зронив я, – для мене геть нічого не прояснилося.
   – І для мене також, – погодився Легранд, – але тільки в перші дні. Але за ці дні я встиг добре розвідати околиці, розпитати людей на острові Саллівана, чи немає поблизу якоїсь будівлі, яку б називали «готель єпископа», адже старовинне «отель» зараз практично не вживається. Оскільки нічого такого з’ясувати не вдалося, я вирішив розширити пошуки, та й проводити їх систематичніше; аж одного ранку мені зненацька сяйнуло до голови, що «готель єпископа» може мати стосунок до одного давнього роду на прізвище Біссоп, якому з незапам’ятних часів належав старовинний маєток приблизно за чотири милі на північ від острова. Отож я вирішив навідатися в маєток, а там узявся розпитувати старших негрів, які давно вже тут мешкають. Нарешті мені вдалося знайти дуже літню жінку, яка згадала, що було колись таке місце, яке всі називали Замком Біссопа, й навіть приблизно пам’ятала, де це; от тільки це був ані замок, ані корчма, а висока скеля.
   Я запропонував їй грошей, і вона, трохи поопиравшись для годиться, погодилася провести мене на місце. Знайшли ми його без особливих труднощів, і тоді я, відпустивши жінку, вирішив сам усе добре роздивитися. «Замок» являв собою скелю з крутими уступами й де-не-де розкиданими валунами, причому один із валунів одразу звертав на себе увагу: був він надзвичайно високий, стояв осібно й мав якийсь неприродний вигляд. Видряпавшись на нього, я гадки не мав, що ж мені робити далі.
   Поки я собі міркував, погляд мій упав на вузький скелястий уступ зі східного боку валуна, трохи нижче місця, де я стояв. Нависав уступ дюймів на вісімнадцять,[29] завширшки був не більш як фут,[30] а западина над ним створювала враження стільця з увігнутою спинкою, що їх так любили наші пращури. І я вже не мав жодних сумнівів, що це і є «стілець диявола», про який ішлося в нотатці, отож я був за крок від розгадки таємниці.
   «Добре скло», певна річ, означало телескоп і ніщо інше, адже моряки слово «скло» на позначення нічого іншого не вживають. Отож я збагнув, що мені знадобиться телескоп і що дивитися в нього треба з цілком конкретної позиції. Тепер уже я не вагався стосовно того, що можуть означати «сорок один градус і тринадцять мінут», а також «на північний схід і на північ»: це були інструкції, куди саме слід спрямувати телескоп. Зрадівши своїм відкриттям, я поквапився додому, роздобув телескоп і повернувся на скелю.
   Спустившись на уступ, я одразу зрозумів, що всістися на ньому можна тільки певним чином. Це ще раз підтвердило мої попередні міркування. Я зазирнув у телескоп. Звісна річ, «сорок один градус і тринадцять мінут» могли означати тільки вертикальну позицію телескопа над видимим горизонтом, оскільки горизонтальний напрямок був визначений як «на північний схід і на північ». Цей напрямок я миттю встановив за допомогою кишенькового компаса, а тоді, прикинувши на око, який це буде кут – сорок один градус, почав обережно водити телескопом вниз і вгору, поки мою увагу не привернув такий собі круглий провал поміж листям величезного – вищого за всіх сусідів – дерева, яке росло далеченько від скелі. В центрі цього провалу я зауважив щось біле, але спершу не міг розрізнити, що це таке. Підкрутивши телескоп, щоб наблизити зображення, я знову придивився – і розрізнив людський череп.
   Зробивши це відкриття, я страшенно зрадів: без сумніву, я розгадав таємницю, адже фраза «від стовбура сьома гілка на схід» могла тільки означати, в якому саме місці прикріплений череп до дерева, а «стріляй крізь ліве око черепа» могло теж означати тільки одне, якщо йшлося про закопані скарби. Я збагнув, що потрібно послати кулю крізь ліве око черепа, а тоді провести «пряму», тобто пряму лінію, від стовбура «через постріл» і на віддаль п’ятдесятьох футів. Це має привести мене в конкретне місце, і саме в цьому місці я вважав цілком можливим розкопати сховок зі скарбом.
   – Усе це, – погодивсь я, – просто й очевидно, хай і вигадливо, а після пояснень і зовсім здається нескладним… Отож, що ви зробили після того, як залишили «готель єпископа»?
   – Акуратно занотувавши розташування дерева, я повернувся додому. До речі, щойно я зліз зі «стільця диявола», як круглий отвір поміж листя зник з очей, і хай як я крутився й роздивлявся, навіть натяку на нього не було. Ось що в цьому всьому плані здається мені наймудрішим: той факт (а це таки факт, як підтвердили мої численні експерименти), що круглий отвір поміж листя видно тільки з одного місця: з вузького уступу на скелі.
   – Коли я вирішив навідатися в «готель єпископа», я взяв із собою Юпітера, котрий, без сумніву, за останні кілька тижнів зауважив мою неуважливість і задуму, тож щосили старався ні на хвилину не лишати мене самого. Але наступного дня я навмисно прокинувся дуже рано й, потихеньку вислизнувши з дому, вирушив на пагорби в пошуках дерева сам. Задача була нелегкою, але я його таки знайшов. Коли ж я поночі повернувся додому, мій слуга хотів віддухопелити мене дрючком за непослух… Решту ви й самі знаєте незгірш за мене.
   – Виходить, – мовив я, – першого разу ви розрахували місце, де копати, неправильно через Юпітерову дурість, бо він прошелив жука не крізь ліве, а крізь праве око.
   – Саме так. У місці «пострілу», тобто там, де ми забили кілок, різниця становила всього-на-всього два з половиною дюйми, і якби скарб був закопаний просто під деревом, це б не мало жодного значення; та коли ми провели пряму, маючи як відправні тільки дві точки – дерево та «постріл», розбіжність, незначна на початку, почала збільшуватися, і коли ми досягли п’ятдесятьох футів, то відхилилися від потрібного місця дуже далеко. Якби я у глибині душі не був такий переконаний, що скарб закопаний десь зовсім поряд, можливо, всі наші зусилля виявилися б марними.
   – Але ваша пишномовність! І цей жук на мотузочці! Це все здалося мені страшенно дивним. Я був певен, що ви збожеволіли. І ще одне: чому ви вирішили кинути крізь око черепа саме жука, а не кулю?
   – Якщо по щирості, мене трохи дратували ваші підозри щодо мого душевного здоров’я, тож я вирішив вас, так би мовити, покарати, влаштувавши цю невеличку містифікацію. Саме тому я підвісив жука на мотузку й вирішив кинути його з дерева на землю. До речі, саме ваше зауваження, що він надзвичайно тяжкий, і підштовхнуло мене до цієї ідеї.
   – Так, розумію. Лишається єдиний момент, якого я і досі не збагну. Що це за скелети, які ми викопали з ями?
   – На це питання я не знаю відповіді так само, як і ви. Але, гадаю, є тільки одне вірогідне пояснення цим скелетам, хоча в таке звірство, котре, я припускаю, сталося на тому місці, страшно навіть повірити. Зрозуміло, що Кідд (якщо це таки Кідд заховав скарб, а я в цьому сумнівів не маю), отож, зрозуміло, що він діяв не сам. Та коли справа була зроблена, він вирішив за краще позбутися всіх, кому відомий був його секрет. Мабуть, було достатньо кількох ударів мотикою, поки його поплічники зайняті були копанням ями, а можливо, кількома й не обійшлося – хто тепер скаже?
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 [10] 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Навигация по сайту


Читательские рекомендации

Информация