А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Пані Боварі. Проста душа (збірник)" (страница 8)

   Але наприкінці вересня в її життя увірвалась надзвичайна подія: її було запрошено у Воб'єссар, до маркіза д'Андервільє.
   За Реставрації маркіз був статс-секретарем і тепер, збираючись повернутись на політичну арену, заздалегідь готував свою кандидатуру до палати депутатів. Узимку він щедро наділяв бідняків хмизом, а виступаючи в генеральній раді, з незмінним пафосом вимагав прокладення нових шляхів у своїй окрузі. Влітку, у самий розпал спеки, у нього прикинувся в горлі нарив, і Шарль порятував його ніби чудом, вчасно розітнувши пухлину ланцетом. Увечері управитель, якого було послано в Тост заплатити за операцію, розповів, що бачив у лікаревому садку виборні вишні. Як на те, у Воб'єссарі вишні приймались погано, і пан маркіз попросив у Боварі кілька живців для щеплення, потім завітав до нього, щоб подякувати за ласку особисто, побачив Емму і звернув увагу на її гарненьку фігуру і зовсім не сільські манери. У замку вирішили, що запросити молоде подружжя на свято не буде ні надзвичайною милістю, ні особливою нетактовністю.
   Якось у середу, о третій годині дня, пан і пані Боварі сіли в свій шарабанчик і рушили в замок, захопивши з собою велику валізу, яку прив'язали ззаду, і коробку з капелюхами, яку поставили перед фартухом. Крім того, у Шарля під ногами стояла ще картонка. Прибули вони надвечір, коли в парку саме запалювали лампіони, щоб екіпажам було видніше їхати.

   VIII

   Замок був новітньої архітектури, в італійському стилі, з двома висунутими вперед флігелями і трьома під'їздами. Він стояв край широкої левади, по якій між купами високого верб'я блукали попаски корови. Густі зарослі рододендронів, бузку й калини нависали різнотонною лапатою зеленню на обочини закругленої, посиланої піском дороги. Під мостом протікала річка; крізь туман ледве мріли розсипані по вибалку хати під солом'яними стріхами, за ними – порослий лісом косогір, а позаду двома рівнобіжними рядами тягнулися стайні та каретні сараї, що вціліли від старого зруйнованого замку.
   Шарлів шарабанчик підкотив до середнього під'їзду. Збіглися лакеї, вийшов сам маркіз і, подавши руку лікарші, повів її до вестибюля.
   Вестибюль був високий, вимощений мармуровими плитами. Шум кроків і звуки голосів відлунювали тут, як у церкві. Прямо перед входом підіймалися широкі східці, а по ліву руку галерея з вікнами в сад вела до більярдної, з якої чулося цокання кістяних куль. Проходячи через цю кімнату до салону, Емма побачила за грою кількох поважних панів. Усі в орденах, упираючись підборіддями в високі тугі краватки, вони мовчки усміхалися, орудуючи киями. На стінах, понад темними дерев'яними панелями, висіли портрети в широких золочених рамах; на нижньому багеті чорніли якісь написи. Емма читала: «Жан-Антуан д'Андервільє д'Івербонвіль, граф де ла Воб'єссар і барон де ла Френей, поліг у битві під Кутра[27] 20 жовтня 1587 року». Під другим: «Жан-Антуан-Анрі-Гі д'Андервільє де ла Воб'єссар, адмірал Франції і кавалер ордена св. Михаїла, поранений у бою при Гуг-Сен-Вааст[28] 29 травня 1692 року, помер у Воб'єссарі 23 січня 1693 року». Інші підписи важко було розібрати, бо світло ламп, що відбивалось від зеленого сукна більярда, оповивало мерехтливими сутінками решту кімнати. Воно наводило тьмяний відлиск на похилі полотна і дробилося тонкими бліками на тріщинах лаку. З величезних чорних чотирикутників, облямованих золотом, лише де-не-де вихоплювались світліші частини малювання: то бліде чоло, то очі, що дивилися ніби просто на вас, то перука, що спадала рясними напудреними кучерями на червоний мундир, то пряжка підв'язки над округлою литкою.
   Маркіз одчинив двері до салону. Одна з дам (це була сама господиня) встала, пішла назустріч Еммі і, посадовивши її поруч себе на канапку, заговорила до неї по-дружньому, ніби до давньої знайомої. Маркіза була жінка років під сорок, плечі мала гарні, мов виточені, ніс орлиний, говорила з протягом. Того вечора на її каштанове волосся була накинута проста гіпюрова хустка, що спускалась на шию косинцем. Поряд, на стільці з високою спинкою, сиділа якась білява панночка. Чоловіки, з бутоньєрками в петлицях фраків, розмовляли біля каміна з дамами.
   О сьомій годині подали обід. Чоловіки – їх було більше – сіли за одним столом, у передпокої, а дами за другим, у їдальні, з маркізом і маркізою.
   Коли Емма зайшла туди, вона ніби впірнула в теплу атмосферу, що духмяніла ароматами квітів, парфумами тонкої білизни, запахами м'ясива і трюфелів. Полум'я свічок у канделябрах витанцьовувало довгастими язиками на срібних покришках; блідо відсвічував зволожений матовою поволокою гранчастий кришталь; уздовж усього столу рівним рядом тягнулись букети квіток, і на тарілках із широкими краями, в розтрубах серветок, складених на кшталт єпископської мітри, лежали маленькі овальні булочки. Червоні клешні омарів звисали з блюд. В ажурних кошичках, вистелених мохом, красувались добірні фрукти. Тут же парували смажені перепілки в пір'ї. Поважний, як суддя, метрдотель у шовкових панчохах, коротких штанях, у білій краватці і в жабо подавав гостям блюда з уже нарізаною печенею, спритним рухом ложки скидаючи на тарілку обрані ними шматки. З високої порцелянової пічки, оправленої міддю, нерухомо дивилась на переповнену народом залу статуя жінки, задрапованої аж до самого підборіддя.
   Пані Боварі помітила, що багато дам не знімало рукавичок.
   На верхньому кінці столу, самотній серед усього цього жіноцтва, сидів старий пан, пов'язаний серветкою, як дитина. Нахилившись над повною тарілкою, він жадібно їв, і з губ його капав соус. Очі в нього були червоні, волосся заплетене в кіску, перев'язану чорною стрічкою. То був маркізів тесть, старий герцог де Лавердьєр – колишній фаворит графа д'Артуа[29] під час ловів у Водрейлі, в маєтку маркіза де Конфлан. Говорили також, що він був коханцем королеви Марії-Антуанетти[30] після пана де Куаньї і перед паном де Лозеном. Його бурхливе життя минуло в гульбищах, дуелях, закладах і галантних інтригах; він процвиндрив усе своє майно і був страховищем для своєї родини. За його стільцем стояв лакей і голосно вигукував йому над вухом назви страв, а той тільки вказував на них пальцями і мимрив щось незрозуміле. Еммин погляд мимохіть звертався до цього вислогубого діда і не міг відірватись від нього, як від чогось надзвичайного, величного. Адже він жив при дворі, спав у ліжку королеви!
   Розлили в бокали заморожене шампанське. По всьому тілу Емми пробіг дрож, коли вона відчула в роті цей холодок. Зроду не бачила вона гранатів, ні разу не їла ананасів.
   Навіть цукор-пісок здавався їй тут дрібнішим і білішим, ніж дома.
   По обіді дами розійшлися по кімнатах убиратися до балу.
   Емма взялась до свого туалету з запопадливістю й ретельністю актриси-дебютантки. Причепуривши зачіску так, як їй радив перукар, вона одягла розстелену на ліжку барежеву сукню. Шарль скаржився, що панталони ріжуть йому в поясі.
   – Штрипки заважатимуть мені танцювати, – сказав він.
   – Танцювати? – перепитала Емма.
   – Авжеж.
   – Чи ти збожеволів? Та тебе ж засміють! Сиди вже краще на місці. Та лікарю воно так і личить, – додала вона.
   Шарль замовк. Він ходив по кімнаті з кутка в куток, чекаючи, поки жінка прибереться.
   Він бачив її в дзеркалі ззаду. Свічки освітлювали її з обох боків. Темні очі її здавалися зовсім чорними; волосся, укладене в гладенькі бандо, злегка випнуті над вухами, лисніло синюватим відливом, в шиньйоні тремтіла на хисткій стеблині троянда, і штучні росинки вигравали на її пелюстках. Сукня була блідо-шафранового кольору, оздоблена трьома букетами розпомпон із зеленню.
   Шарль хотів поцілувати Емму в плече.
   – Облиш! – сказала вона. – Сукню помнеш.
   Внизу скрипка заграла ритурнель, затурлюкав ріжок.
   Емма спустилася по сходах, ледве стримуючись, щоб не побігти.
   Кадриль уже почалась. Гості все прибували й прибували, ледве можна було протовпитись. Емма сіла на банкетці біля самих дверей.
   Коли скінчився контрданс, паркет зали звільнився для чоловіків, що розмовляли групками, та для ліврейних лакеїв з великими тацями в руках. Жінки сиділи попід стінами; мальовані віяла колихались, букети наполовину ховали усмішки; руки, щільно обтягнені білими рукавичками, що обрисовували форму нігтів, вертіли флакончики з золотими затичками. Мереживні оборки хвилювали на корсажах, діамантові брошки сяяли на грудях, браслети з медальйонами бряжчали на оголених руках. В пригладжених на лобі й закручених на потилиці зачісках – вінками, китицями, гронами – красувались незабудки, жасмин, гранатовий цвіт, колосся й волошки. Нерухомо сиділи по місцях чепуркуваті матрони в червоних тюрбанах.
   Коли кавалер узяв Емму за кінчики пальців і вона стала з ним у ряд, дожидаючи помаху смичка, серце її забилося дужче. Але незабаром хвилювання щезло. Погойдуючись у ритмі музики, вона плила вперед, ледь поводячи шиєю, і мимоволі посміхалась, коли скрипка співала якесь ніжне соло, під час якого решта інструментів змовкала; тоді виразно чувся чистий дзвін луїдорів, що сипались неподалік на сукно картярських столів. Потім знову вступав враз увесь оркестр: лунали грімливі розкоти корнет-а-пістона, в такт опускались на паркет ноги, роздимались і шелестіли спідниці, сплітались і розтискались руки; ті ж самі очі то опускались перед нею, то знову ловили її погляд.
   Серед гостей, що танцювали або стояли, розмовляючи, коло дверей, впадало в вічі кільканадцять чоловіків віком від двадцяти п'яти до сорока років, які вирізнялися з-поміж інших певними рисами фамільної схожості, дарма що були неоднакові літами, одягом і зовнішністю.
   Фраки в них були краще пошиті, ніж у інших, та й сам матеріал був ніби тонший; волосся, начесане буклями на скроні, лисніло від якоїсь особливо вишуканої помади. Обличчя матово-білі – властивий сибаритам колір, що так гарно відтіняється блідістю порцеляни, переливами муару, лаковим глянцем елегантних меблів, і підтримується витонченим гастрономічним режимом. Низенькі краватки не стісняли їм шиї, відкохані бакенбарди спадали на відкладені комірці: втирались вони парфумованими хусточками, міченими візерунчастими монограмами. Літні чоловіки мали досить моложавий вигляд, а молодші були позначені дочасною зрілістю. В їхніх байдужливих поглядах відбивалася спокійність щоденно задоволених бажань; крізь делікатні манери просвічувалась та особлива брутальність, яку породжує панування над істотами, покірними й норовистими воднораз (а це розвиває силу волі й тішить гонор): їзда на породистих конях і товариство купованих жінок.
   За три кроки від Емми якийсь пан у синьому фраку та бліда жінка з перловим кольє на шиї розмовляли про Італію. Вони захоплювались колонами собору св. Петра, Везувієм, краєвидами Тіволі, Кастелламаре й Кассіно, генуезькими трояндами, Колізеєм у місячному сяйві. А другим вухом Емма ловила уривки розмови, повної незрозумілих для неї слів. Оточений групою гостей молодик розповідав, як на тому тижні він «побив у Англії Міс Арабеллу й Ромула» та дістав приз у дві тисячі луїдорів, «майстерно взявши перешкоду». Інший жалівся на те, що його скакуни жиріють, ще хтось скаржився, що в друкарні перекрутили ім'я його коня.
   Повітря в залі стало душним, огні потьмяніли. Чимало гостей відхлинуло в більярдну. Лакей став на стілець і вибив дві шибки; на брязкіт скла пані Боварі повернула голову й побачила в саду селян, що поприпадали до вікон, заглядаючи в залу. Їй пригадалась ферма Берто. Вона побачила перед собою селянський двір, грязький ставок, батька в блузі під яблунею, саму себе, як вона колись, ще дівчинкою, знімала пальцями вершок із глечиків у молочарні. Але в сьогоднішній пишноті її минуле життя, досі таке ясне, цілком відходило в тінь, і її починав навіть брати сумнів, чи справді вона жила тим життям. Вона була тут, і поза цим балом усе було оповите якимось туманом. Вона саме їла мараскінове морозиво, тримаючи в лівій руці позолочене мушлеве блюдечко, і, примруживши очі, поволі смакувала його.
   Дама, що сиділа поруч із нею, впустила віяло. Мимо проходив якийсь молодий пан.
   – Коли ваша ласка, пане, підійміть віяло, – попрохала дама. – Воно впало за канапу.
   Пан нахилився, і Емма побачила, що в ту мить, як він простягав руку, молода дама кинула йому в капелюх щось біле, складене трикутником. Піднявши віяло, пан підніс його дамі з ґречним уклоном. Вона подякувала, злегка кивнувши головою, і уткнулась носом у свій букет.
   Після вечері, на яку подавали багато іспанських і рейнських вин, суп із раками та мигдалевим молоком, пудинги «Трафальгар» та різні м'ясні захолоди з драглями, карети почали одна за одною від'їжджати від замка. Відслонивши краєчок муслінової фіранки, можна було бачити, як у пітьмі блимали вогні їхніх ліхтарів. Банкетки, що стояли попід стінами зали, спустіли, тільки за столами лишилось кілька картярів. Оркестранти відсвіжали язиком натруджені кінчики пальців. Шарль куняв, прихилившись спиною до дверей.
   О третій годині ранку почався котильйон. Емма не вміла танцювати вальса. Але всі вальсували, навіть мадемуазель д'Андервільє і сама маркіза. Залишились тільки гості, що ночували в замку, їх було не більше дванадцяти душ.
   Тим часом один із вальсуючих, якого називали просто віконт, у низько відкритому жилеті, що щільно облягав йому торс, уже вдруге підійшов ангажувати пані Боварі, запевняючи, що буде її вести і в неї вийде все прекрасно.
   Вони почали повагом, потім завальсували швидше. Вони крутились – і все крутилось довкола них, мов диск на осі: лампи, меблі, панелі, паркет… Коли вони завертали біля дверей, край Емминої сукні обвивав коліно партнера і їхні ноги майже торкались. Він нахилявся, щоб заглянути їй у вічі, а вона закидала голову, щоб поглянути на нього; її огорнула якась нестяма, і вона як стій спинилась. Потім вони закружляли знову, і віконт, усе прискорюючи рухи, повів Емму до самого кінця зали, де вона, задихана і мало не зомліла, на якусь мить припала йому головою до грудей. А потім, так само вальсуючи, але вже повільніше, віконт одвів її на місце; вона відкинулась назад, прихилилась до стіни й затулила очі рукою.
   Коли вона відкрила очі, перед дамою, що сиділа на дзиґлику посеред салону, стояло навколішки троє кавалерів. Дама обрала віконта, і скрипка знову заграла.
   На них усі дивились. Вони проносилися взад і вперед; вона тримала корпус нерухомо, ледь нахиливши голову, а він зберігав весь час свою позу: стан вигнутий, лікоть округлений, шия випнута вперед. О, ця вміла вальсувати! Вони танцювали довго і втомили всіх інших.
   Потім гості поговорили ще якусь часинку і, побажавши одне одному доброї ночі або, радше, доброго ранку, порозходилися спати.
   Шарль ледве плентався, тримаючись за поручні. Він не чув під собою ніг. П'ять годин поспіль простовбичив він за столами, дивлячись на віст, хоч нічого в тій грі не тямив. З якою насолодою він зітхнув, знявши з себе черевики!
   Емма накинула на плечі шаль і розчинила вікно. Надворі стояла темна ніч, накрапав дрібний дощик. Емма вдихала вологе повітря, що відсвіжувало їй повіки. Бальна музика ще дзвеніла у неї в вухах, і вона намагалась не скоритися сну, щоб продовжити ілюзію цього розкішного життя, з яким вона мала вже прощатись.
   Почало світати. Емма довго дивилась на вікна замка, силкуючись відгадати кімнати всіх тих, кого вона бачила увечері, їй хотілося б узнати їхнє життя, проникнути в нього, злитися з ним.
   Але було холодно, Емма тремтіла. Вона роздяглася й шмигнула під ковдру до сонного Шарля.
   За сніданком було багато людей, він скоро скінчився. Ніяких напоїв, на превелике диво лікаря, не подавали. Зараз же після сніданку мадемуазель д'Андервільє зібрала в кошик шматочки білих булочок і понесла їх на ставок лебедям. Гості пішли гуляти в оранжереї, де дивовижні ворсисті рослини громадились пірамідами під висячими вазами, з яких, мов із гадючих гніздищ, вививалося попереплутуване зелене огудиння. Оранжерея сполучалась критою галереєю із господарськими будівлями. Бажаючи розважити пані Боварі, маркіз повів її оглядати стайні. Над яслами в формі кошиків були прибиті порцелянові дощечки, на яких чорними літерами були виведені імена коней. Коні форкали і тупали, коли повз них проходив хазяїн, цмокаючи язиком. Підлога в лимарні блищала, як паркет у вітальні.
   Каретна збруя висіла посередині на двох рухомих тумбах, а на стінах були порозвішувані вуздечки, батоги, стремена, поводи.
   Тим часом Шарль казав слугам запрягти шарабанчик. Його подали до під'їзду, уклали всі речі, і подружжя Боварі, попрощавшися з маркізом та маркізою, рушило назад у Тост.
   Емма дивилась мовчки, як крутяться колеса. Шарль умостився на самому краї лавки і правував, розіп'явши руки: конячка трюхикала інохіддю в надто широко розсунутих голоблях. Попущені віжки похльоскували її по крижах, беручись миловинням, а валіза, припасована ззаду, поторохкувала об кузов.
   Вони були на Тібурвільському узвозі, коли назустріч їм із сміхом промчала кавалькада вершників з сигарами в зубах. Еммі здалось, що між ними був і віконт; вона обернулась, але змогла добачити вже далеко на обрії тільки мигтіння голів, що підіймались і опускались у мінливих ритмах рисі чи галопу.
   Проїхавши ще чверть льє, їм довелося спинитись – підв'язати мотузкою наритник. Оглядаючи востаннє упряж на конячці, Шарль помітив у неї під ногами якусь річ, нахилився й підняв портсигар, вишитий зеленим шовком з гербом посередині, як на занавісках карети.
   – О, та він не порожній, – сказав Шарль, – тут іще дві сигари. Буде мені на вечір.
   – А ти хіба куриш? – здивувалась Емма.
   – Курю часом, як трапиться.
   Він поклав знахідку в кишеню й цвьохнув конячку батогом.
   Коли вони приїхали до себе в господу, обід був ще не готовий. Пані розгнівалась. Настазі відповіла їй не надто чемно.
   – Геть! – гукнула Емма. – Мені таких грубіянок не треба.
   На обід був суп із цибулею і телятина під щавлем. Сівши напроти Емми, Шарль промовив щасливим голосом, потираючи руки:
   – Нема як дома!
   З кухні чулося хлипання служниці. Шарль симпатизував бідолашній Настазі. Колись, у невеселі часи вдівства, вона допомогла йому скоротати немало вечорів. Вона ж була його перша пацієнтка і найстаріша знайома в цих місцях.
   – То ти й справді проженеш її? – спитав він нарешті.
   – А прожену. Хто мені заборонить? – відповіла жінка.
   Потім вони грілись на кухні, поки служниця прибирала їм спальню на ніч. Шарль закурив. З незвички він смішно відкопилював губи, щохвилини спльовував і при кожній затяжці відкидався назад.
   – Тобі стане недобре! – сказала йому презирливо Емма.
   Він відклав сигару і побіг до колонки – запити холодною водою. Емма схопила портсигар і хутко сховала його в шухляду.
   Наступний день видався їй нескінченно довгим. Вона гуляла у себе в садочку, ходила туди й назад усе тією ж алейкою, спиняючись перед клумбами, перед шпалерами абрикосів, перед гіпсовим кюре, здивовано роздивляючись на ці добре знайомі їй предмети. Яким далеким їй здавався вже бал! Хто це віддалив на таку відстань позавчорашній ранок від сьогоднішнього вечора? Ті гостини в замку Воб'єссар стали в її житті зяючим провалом, – так часом бурею розчахне скелю навпіл за одну ніч. Проте Емма скорилась долі; вона побожно сховала в комоді свій святковий туалет, навіть атласні черевички, що в них підошва пожовкла від сковзкого навощеного паркету. І з серцем у неї сталось те саме, що з черевичками: воно потерлось об розкіш і взялося якоюсь незмивною сугою.
   Спогади про той бал стали для Емми своєрідним заняттям. Щосереди вона говорила собі, прокидаючись:
   «Ах, тиждень тому… два тижні… три тижні тому – я була там!» Мало-помалу всі обличчя змішалися в її пам'яті, призабулись мелодії контрдансів, примерхли барви ліврей і пишнота замкових покоїв; деякі подробиці вивітрились, але жаль лишився.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 [8] 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация