А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Пані Боварі. Проста душа (збірник)" (страница 20)

   XI

   Він недавно прочитав хвалебну статтю про новий метод лікування викривленої ступні і, будучи прихильником прогресу, висловив патріотичну думку, що Йонвіль мусить іти в ногу з життям, а для цього необхідно виконати в ньому операцію стрефоподії.
   – Справді, – доводив він Еммі, – чим ми ризикуємо? Давайте подивимось (і він загинав пальці, перелічуючи всі вигоди такої спроби): майже певний успіх, для хворого – полегшення й поліпшення зовнішнього вигляду, для лікаря – слава на всю країну. Чому б, наприклад, вашому чоловікові не допомогти отому бідоласі Іполитові з «Золотого лева»? Зважте, що він обов'язково розповідатиме всім переїжджим про своє вилікування, та зрештою (тут Оме стишив голос і оглянувся) і я міг би, безперечно, послати дописа в газету… Ви уявляєте собі? Газета ходить по руках, починаються розмови, що далі в ліс, то більше дров… А там – хто знає, може…
   І справді, Боварі міг би досягти успіху; Емма не мала жодних підстав вважати його за нездару, – а яка б це втіха була для неї, якби вона спонукала Шарля до цього вчинку, що спричинився б до зросту його репутації і його прибутків, їй так хотілося знайти собі якусь опору, міцнішу за любов.
   Шарль послухався умовлянь аптекаря й дружини. Він виписав із Руана книгу доктора Дюваля[51] і щовечора сидів над нею, схопивши голову у руки.
   Поки він студіював equinus, varus і valgus, цебто стрефокатоподію, стрефендоподію і стрефексоподію (або, краще сказати, різні види викривлення ступні – вниз, всередину й назовні), а також стрефіпоподію та стрефаноподію (інакше кажучи, викрут донизу або заворот догори), – пан Оме докладав немало зусиль, щоб переконати трактирного служника зробити собі операцію.
   – Не бійся, воно болітиме не дуже; треба тільки раз чикнути, як ото коли кров пускають; коли мозолі вирізають, і то болячіше!
   Іполит дивився на нього, як теля на нові ворота, і щось думав.
   – Мені-то що, – казав аптекар, – мені воно байдуже! Але це ж усе для тебе робиться! Добра тобі бажають! Я б хотів, щоб ти, голубе, звільнився від отого бридкого шкандибання та хитання крижів; а ця штука, що ти не кажи, дуже заважає тобі при виконанні твоїх професійних обов'язків!
   Далі Оме почав розписувати перед конюхом, яким він стане жвавим та моторним після операції, і навіть натякнув, що тоді він і жінкам подобатиметься більше – тут Іполит аж осміхнувся. Нарешті фармацевт спробував взяти його на самолюбство:
   – Ти мужчина, чорт би тебе забрав, чи не мужчина? А що, якби тобі довелося до війська йти, битися під прапорами?.. Ех, Іполите, Іполите!..
   І Оме махав рукою, не можучи збагнути такої впертості й такої темноти. Як можна відмовлятися від благодіянь науки?
   Врешті бідолаха згодився-таки оперуватись, – всі ніби змовились проти нього. Біне, який ніколи не втручався в чужі справи, пані Лефрансуа, Артеміза, сусіди, навіть мер, пан Тюваш, – усі його умовляли, вичитували, соромили; але остаточно переконала його та обставина, що це йому нічогісінько не коштуватиме. Боварі навіть прилад для оперування обіцяв придбати власним коштом. Думка про цей благородний вчинок була подана Еммою; Шарль згодився, причому в глибині душі подумав, що його дружина – справжній ангел.
   І ось він замовив столяру, давши йому на підмогу ще й слюсаря, таку ніби скриньку, вагою фунтів із вісім – на неї пішло таки чимало заліза, дерева, бляхи, шкіри, гвинтів та гайок, тим більше, що за вказівками аптекаря скриньку переробляли аж тричі.
   Але щоб знати, яку зв'язку перерізати, треба було спочатку з'ясувати, який саме тип викривлення ступні був у Іполита.
   Ступня йшла в нього майже в одну лінію з гомілкою, але була викривлена воднораз і досередини; таким чином, це був equinus, злегка ускладнений varus'oM, або ж легкий varus, сполучений з сильним equinus'oM. Але на цій-от «кінській ступні»[52], – а вона й справді була завширшки з копито і скидалась на нього також шершавою шкірою, сухими зв'язками та грубими пальцями з чорними вухналеподібними нігтями, – на цій кривій нозі наш стрефопод стрибав з ранку до вечора, як добрий олень. Його завжди можна було бачити на площі, як він скакав навколо возів, налягаючи на коротшу ногу. Здавалось, вона була навіть сильніша від нормальної ноги. Від постійної роботи вона ніби набула високих моральних якостей – терпіння та енергії, і коли Іполитові доводилося виконувати якусь важку роботу, він спирався переважно на калічну ногу.
   Якщо це був справді в основному equinus, хворому треба було передусім розітнути ахіллесове сухожилля, а вже згодом заходитися коло переднього м'яза, щоб усунути varus; зробити дві операції за одним заходом лікар не наважувався; він і так уже страшенно боявся, щоб часом не пошкодити оперуючи якоїсь маловідомої йому важливої ділянки.
   Ні в Амбруаза Паре[53], який уперше після Цельса[54], по півторатисячній перерві, взявся за безпосередню перев'язку артерій; ні в Дюпюїтрена[55], який збирався розрізати абсцес, глибоко закладений у мозковій речовині; ні у Жансуля[56], коли він уперше наважився вирізати верхню щелепу, – ні в кого з них, мабуть, не билося так серце, не тремтіла так рука, не напружувався так інтелект, як у пана Боварі, коли він з тенотомом у руках підійшов до Іполита. Поряд, ніби у справжній лікарні, стояв стіл, а на ньому – купа корпії, воскованих ниток і сила-силенна бинтів, – ціла піраміда бинтів, усі бинти, які тільки знайшлися в аптеці. Готуванням від самого ранку займався пан Оме: цим він не тільки засліплював публіку, але й сам собі додавав духу. Шарль проколов шкіру; почувся легенький сухий тріск. Зв'язка була перерізана, операція скінчилась. Іполит не міг отямитися з подиву; він нахилився до рук Боварі і став покривати їх поцілунками.
   – Ну заспокойся, заспокойся, – стримував його аптекар, – ти ще матимеш час подякувати панові за його добродійство!
   І він вийшов розповісти про наслідки операції п'ятьом чи шістьом цікавим, що зібрались у дворі, дожидаючи, що ось-ось з'явиться Іполит із здоровісінькою ногою. Потім Шарль, заправивши ногу пацієнта в свій механічний пристрій, повернувся додому, де схвильована Емма чекала вже його на порозі. Вона кинулась йому на шию. Посідали за стіл. Шарль їв за двох, а за десертом попросив навіть чашку кави – таку розкіш він дозволяв собі хіба що в недільні дні, коли в них бували гості.
   Вечір пройшов чудесно, в розмовах і спільних мріях. Говорили про майбутнє багатство, про поліпшення домашнього господарства; Шарль уже бачив ніби наяву, як його слава шириться, достатки більшають, дружина любить, як і любила… Емма була щаслива, що може відсвіжити себе новим, здоровішим почуттям, пройнятися ніжністю до цього бідолахи – адже він обожнює її. На якусь хвильку їй спав на думку Родольф, але тут її погляд обернувся на Шарля, і вона помітила навіть, не без подиву, що в нього не такі вже й погані зуби.
   Вони вже лежали в постелі, коли пан Оме, не слухаючи заперечень куховарки, влетів у їхню опочивальню з аркушем паперу в руках. То була щойно написана ним рекламна стаття до «Руанського маяка». Він приніс показати її.
   – Прочитайте самі, – попрохав Боварі.
   Аптекар почав:
   – «Незважаючи на забобони, які все ще густою сіткою обплутують частину Європи, світло все ж таки починає заглядати до нас і в сільські місцевості. Так, у вівторок наше невеличке містечко Йонвіль стало ареною хірургічного експерименту, що був одночасно високим філантропічним актом. Один з наших найвидатніших практиків, пан Боварі…»
   – Ну, це вже ви занадто! Занадто! – перебив Шарль, задихаючись від хвилювання.
   – Та ні, що ви, зовсім ні! «…оперував криву ногу…» Я навмисне відмовився тут від наукового терміну: ви ж розумієте – газета… Може, не всі зрозуміють… Треба, щоб маси…
   – Правда, правда, – погодився Шарль. – Читайте далі.
   – Я почну з початку речення, – сказав аптекар. – «Один з наших найвидатніших практиків, пан Боварі, оперував криву ногу тутешньому мешканцеві Іполиту Тотену, що ось уже двадцять п'ять років служить за конюха в трактирі «Золотий лев» на Військовій площі (власниця – пані Лефрансуа, вдова). Новизна експерименту і симпатії до пацієнта спричинили такий наплив публіки, що біля порога закладу не було протовпу. Що стосується самої операції, то вона відбулася ніби за помахом чарівної палички, і лише кілька краплин крові виступили на поверхні шкіри, ніби говорячи, що непокірна зв'язка піддалась нарешті зусиллям мистецтва. Хворий – дивна річ (ми стверджуємо факт de visu[57]) – зовсім не скаржився на біль. Стан його поки що не залишає бажати нічого кращого. Є всі підстави припускати, що процес одужання не буде тривалим; і, хто знає, чи ми не побачимо під час наступного сільського свята, як наш добрий Іполит візьме участь у вакхічних танцях у колі веселих товаришів і таким чином привселюдно доведе отими вибриками та колінцями своє цілковите вилікування. Так слава ж усім великодушним ученим! Слава цим роботящим умам, що присвячують свої безсонні ночі праці над удосконаленням роду людського та над полегшенням його страждань! Слава, честь і хвала! От де воістину можна сказати, що сліпі прозріють, глухі почують, а криві ходитимуть прямо! Ті дива, які фанатизм обіцяв колись обранцям, наука робить нині для всіх! Ми будемо тримати наших читачів у курсі всіх подальших стадій цього незвичайного лікування».
   І все ж таки через п'ять днів до лікаря прибігла на смерть перелякана тітка Лефрансуа.
   – Рятуйте! Він умирає! От лихо на мою голову! – репетувала вона.
   Шарль кинувся до «Золотого лева», а Оме, побачивши, як він біжить по вулиці простоволосий, і собі покинув аптеку. Розчервонілий, задиханий, стривожений, він примчав до трактиру і почав розпитувати людей, що товпилися на сходах:
   – Що там таке з нашим цікавим стрефоподом?
   А стрефопод бився в страшенних корчах – мало стіни не проламав механічним пристроєм, в який була заправлена його нога…
   Обережно, щоб не порушити положення хворої ступні, Шарль зняв із неї скриньку – і перед ним постало жахливе видовище. Вся нога перетворилася в величезну пухлину, на якій, здавалось, от-от лопне туго нап'ята шкіра, намулена до синців знаменитим пристроєм. Іполит уже давно скаржився на біль, але на те не звертали уваги; тепер довелося визнати, що він робив це недарма, і його на кілька годин звільнили від скриньки. Але як тільки нога трохи відтухла, наші вчені вирішили знову затиснути її в апарат, та ще й загвинтити тугіше, щоб швидше зросталася. Нарешті через три дні Іполит не витерпів; тоді вони знову зняли механізм і дуже здивувались наслідкам свого лікування. Уже не тільки по ступні, але й по гомілці пішов жовтавий опух, а на ньому де-де прикинулись прищі, з яких виступала якась чорна ропа. Справа почала обертатися зле. Іполит нудив світом, а щоб йому була бодай якась невеличка розвага, тітка Лефрансуа поклала його в малій кімнаті біля кухні.
   Але там щодня обідав акцизник, він прикро скаржився на таке сусідство, і Іполита перевели в більярдну.
   Блідий, зарослий, з глибоко запалими очима, він стогнав під грубими ковдрами і вряди-годи повертав свою спітнілу голову на брудній, заслідженій мухами подушці. До нього часом приходила пані Боварі. Вона приносила йому чисті ганчірки для припарок, утішала його, підбадьорювала. Зрештою, товариства йому не бракувало, особливо в базарні дні, коли селяни, з'юрмившись навколо нього, ганяли більярдні кулі, фехтували киями, курили, пили, співали, галасували.
   – Ну, як ся маєш? – питали вони, ляскаючи хворого по плечу. – Е, знати по тобі, що не дуже-то! Ну, що ж – сам собі винен. Треба було зробити так і так…
   І розповідали йому, як люди виліковувались іншими способами, а потім говорили, щоб піддати йому охоти:
   – Та ти не маніжся так! Уставай! Бач, вилежується, як барон! Ге, а тобі таки не світить, старий гріховоде!
   І справді, гангрена забиралася щораз вище. Боварі з горя мало сам не занедужав. Він прибігав щогодини, щохвилини. Іполит дивився на нього переляканими очима, хлипав і бурмотів:
   – Ну, коли ж це я одужаю?.. Рятуйте мене! Ох, лиха моя година та нещаслива!
   І лікар ішов, наказуючи дотримуватись суворої дієти.
   – Ти його не слухай, синку, – говорила тітка Лефрансуа, – і так уже вони тебе попомучили! Зовсім охлянеш! Ось на тобі душу обавити!
   І вона підносила йому тарілку доброго бульйону, шматочок печені, кришеник сальця, а часом і чарчину горілки; але хворий не наважувався і торкатися до неї.
   Дізнавшися, що йому дедалі гіршає, до нього прийшов абат Бурнізьєн. Він почав із того, що висловив співчуття стражданням Іполита, але тут же заявив, що цьому слід радіти, бо на те божа воля; треба використати цю нагоду для примирення з небом.
   – Бо ти, сину мій, – докоряв батьківським голосом священик, – трохи легковажив своїми обов'язками. Рідко бував на службі божій, а скільки років уже не сповідався? Я розумію, що твої заняття, вся ота суєта мирська, відвертали тебе від турбот про спасіння душі. Але зараз час тобі схаменутися. Впадати у відчай непотрібно: я знав великих грішників, які, ступаючи на божу дорогу (тобі це ще буде не скоро, заспокойся), ревно благали в господа милосердя і помирали з спокійною душею. Сподіваюся, що й ти, так як вони, подаси собою добрий приклад! Чого б тобі, для більшої певності, не молитися вранці і ввечері? Проказуй «Богородице діво, радуйся» і «Отче наш, що на небі…» Правда, правда, прошу тебе. Зроби мені таку ласку. Чи тобі воно важко?.. Значить, згода?
   Бідолаха згодився. Кюре став учащати до нього щодня. Він балакав з трактирницею і навіть розповідав усякі анекдоти з жартами і дотепами, які не доходили до Іполита. А потім, скориставшися з якоїсь нагоди, надавав своєму обличчю поважного виразу й переходив на релігійні теми.
   Його старання не пропали марно: незабаром стрефопод дав зарік сходити на прощу в Бон-Секур, коли одужає. Пан Бурнізьєн зауважив, що це непогана думка: зайва пересторога не пошкодить. Ніякого ризику тут не може бути.
   Аптекар був обурений цими попівськими підступами, як він висловлювався; вони, мовляв, тільки заважають хворому одужати, – і одно торочив тітці Лефрансуа:
   – Дайте йому спокій! Отією містикою ви тільки підриваєте його моральний стан!
   Але добра жінка й слухати не хотіла пана Оме. Адже це з нього постало все лихо. На злість йому вона навіть поставила у хворого в головах чашку святої води і буксову гілку.
   А тим часом релігія допомагала Іполитові не краще від хірургії, і процес загноєння брався все вище й вище, перекидаючись від кінцівки до живота. Яких уже тільки ліків йому не давано, яких припарок не прикладувано, – мускули продовжували нестримно розкладатися, і нарешті Шарль був змушений відповісти пані Лефрансуа ствердним кивком голови, коли вона спитала його, чи не послати б, при такій крайній оказії, в Нефшатель по тамтешнє медичне світило, пана Каніве.
   П'ятдесятирічний доктор медицини, поважний, самовпевнений, не стримався, щоб не засміятися зневажливо, побачивши ногу, аж до коліна вражену гангреною. Потім він рішуче заявив; що тут рада одна – ампутація, і пішов до аптеки, де заходився лаяти віслюків, які довели бідну людину до такого стану. Смикаючи пана Оме за ґудзик сюртука, він розкричався на всю аптеку:
   – От маєте ваші паризькі штучки! Маєте ваші столичні теорійки! Адже це те саме, що лікувати косоокість, витягати камінь із печінки чи возитися з хлороформом. Все це безглузді вигадки, які треба просто заборонити законом! Так ні ж, ці великорозумники знай випробовують на хворих свої нові способи лікування, не дбаючи про те, що з того вийде! Ми, звісно, не такі вчені та друковані, не такі задаваки та говоруни; ми – практики, наше діло – лікувати; нам ніколи не спаде на думку оперувати людину, коли вона здорова, як корова. Виправляти викривлену ступню! А хіба ж можна виправити викривлену ступню? Ви ще горбатого випрямте!
   Аптекареві прикро було слухати такі речі, але він ховав своє невдоволення за підлесливою усмішечкою; рецепти пана Каніве доходили часом і до Йонвіля, тому з ним доводилось бути люб'язним. Отже, Оме не став заступатися за Боварі, не зробив ні найменшого заперечення, але, відступившись від принципів, приніс свою гідність у жертву важливішим діловим інтересам.
   Зроблена доктором Каніве ампутація була неабиякою подією в житті містечка. Того дня всі повставали до схід сонця, і на Великій вулиці, хоч вона й захрясла народом, стояла похмура тиша, ніби перед публічною стратою. В бакалійній крамниці тільки й мови було, що про Іполитову хворобу; ніхто ніде нічого не купував, а мерова жінка, пані Тюваш, мов прикипіла до вікна, виглядаючи хірурга.
   Нарешті він з'явився в своєму кабріолеті, сам правуючи конем. Права ресора, якій віддавна доводилося витримувати вагу його огрядного тіла, зовсім ослабла, і екіпаж трохи перехилявся набік; на подушці, поруч з лікарем, видно було велику валізу з червоного сап'яну, на якій велично виблискували три мідні застібки.
   Доктор вихором підкотив до «Золотого лева», голосно розпорядився, щоб розпрягли його коня, а потім пішов до стайні подивитись, чи йому засипано вівса; приїжджаючи до хворих, він завжди насамперед піклувався про свою кобилу та кабріолет. З цього приводу навіть говорили: «Цей пан Каніве такий оригінал!» І його ще більше поважали за такий непохитний апломб. Він зроду не відступив би ні на йоту від своїх звичок, нехай би світ увесь вимер до останньої людини.
   З'явився Оме.
   – Я розраховую на вашу допомогу, – звернувся до нього доктор. – Ви готові? Ходім!
   Але аптекар, червоніючи, признався, що він надто вразливий, щоб бути присутнім при такій операції.
   – Коли отак дивишся збоку, – виправдувався він, – то, знаєте, це так вражає уяву… Та ще й нерви в мене як на те…
   – Ну, що ви! – перебив Каніве. – Як на мене, я б сказав, що ви, навпаки, більше схильні до апоплексії. Зрештою, це мені невдивовижу. Ви, панове фармацевти, не вилазите з вашої кухні, а це призводить кінець кінцем до зміни характеру. Ви подивіться краще на мене: щодня встаю о четвертій ранку, голюся з холодною водою (я ніколи не мерзну), ніяких тілогрійок не ношу, не знаю, що таке застуда – тим-то здоровий, як дзвін! Живу, як набіжить, по-філософському, а їм – що бог пошле. Де вже мені бути таким тендітним, як ви! Мені що живу людину різати, що смажену гуску! Звичка – велике діло, як не кажіть! Так, звичка!
   І тут, зовсім не зважаючи на Іполита, який зі страху весь аж упрів під своїми простирадлами, медики завели довгу розмову. Аптекар порівнював холоднокровність хірурга з холоднокровністю полководця; таке порівняння було дуже приємне для пана Каніве, і він став широко розводитись про труднощі своєї справи. Він вважав її за справжнє священнодійство, хоч усякі лікарчуки і профанують це високе мистецтво. Згадавши нарешті про хворого, він оглянув принесені аптекарем бинти, – ті самі, що фігурували й при попередній операції, – і попрохав, щоб дали когось потримати ногу. Послали по Лестібудуа, і пан Каніве, закачавши рукава, перейшов у більярдну, а аптекар лишився з Артемізою і трактирницею; обидві жінки були бліді, як хустка. Всі стали прислухатися, що робиться за дверима.
   А Боварі тим часом не насмілювався виткнутися з дому. Він сидів унизу, в залі, перед холодним каміном, і дивився в одну точку, згорнувши руки і похнюпивши голову. «Яке нещастя! – думав він. – Яке розчарування!» А він же ніби вжив усіх запобіжних заходів… Така вже, мабуть, його доля. Та все одно… Тепер, якщо Іполит помре, убивцею буде він, Шарль. А що відповідати хворим, коли вони будуть розпитувати про цей випадок під час візитів?.. А може, він усе-таки припустився десь помилки? Він перебирав усе в пам'яті і не знаходив нічого такого. Адже від помилок не застраховані і найславетніші хірурги! Та що кому до того! Всі будуть сміятися, молоти язиками… Дійде та слава до Форжа і до Нефшателя, ба й до самого Руана… Хто знає, чи не нападуть на нього ще й брати лікарі? Почнеться полеміка, треба буде відповідати через газету. А Іполит навіть у суд може подати… Шарль бачив перед собою неславу, руїну, загибель. Його уява, шарпана різноманітними припущеннями, металася з боку на бік, як порожня бочка по морській хвилі.
   Емма сиділа навпроти і дивилась на нього; вона не відчувала жалю до чоловіка, її гнітила інша думка: як могла вона уявити собі, ніби ця людина на щось здатна? Адже вона мала сто разів нагоду переконатися в його нікчемності.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 [20] 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация