А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Пані Боварі. Проста душа (збірник)" (страница 11)

   II

   Першою вийшла з диліжанса Емма, за нею Фелісіте, потім пан Лере, якась мамка і, нарешті, Шарль. Його ледве добудились: як тільки споночіло, він заснув у своєму куточку.
   Назустріч приїжджим вийшов Оме. Він засвідчив своє шанування пані Боварі і своє поважання панові Боварі, сказав, що дуже радий з нагоди бути їм у чомусь корисним, і нарешті додав найсердечнішим тоном, що сам, без запрошення, насмілився завітати до них на обід, та ще й без дружини, бо вона у від'їзді.
   Зайшовши в кухню, пані Боварі підійшла до каміна. Підібравши на коліні кінчиками пальців сукню і підсмикнувши її таким чином до кісточок, вона простягнула ногу, взуту в чорний ботик, до вогню, де смажилась на рожні баранина. Полум'я осявало всю її постать, пронизуючи ясним світлом тканину сукні, тендітну білу шкіру і навіть повіки, коли вона мружилась від вогню. Яскраво-червоні відблиски перебігали по ній щоразу, коли крізь прочинені двері вривався знадвору вітер.
   З другого боку каміна стояв білявий юнак і мовчки дивився на Емму. Це був пан Леон Дюпюї, другий постійний відвідувач «Золотого лева». Він служив клерком у місцевого нотаріуса, метра Гійомена, і страшенно нудився в Йонвілі. Тому він частенько відтягував годину обіду, сподіваючись, що до трактиру нагодиться випадковий подорожній, з яким можна буде пробалакати вечір. У дні, коли робота кінчалася рано, він не знав, куди діватись, і рад не-рад мусив з'являтися вчасно на обід і витримувати його, від супу до сиру, віч-на-віч з Біне. Ясно, що він з радістю згодився на пропозицію хазяйки пообідати в товаристві з приїжджими. Всі гості перейшли до великої зали, де пані Лефрансуа веліла ради такої оказії накрити стіл на чотири персони.
   Оме попросив дозволу не знімати фески, бо боявся застудитись. Потім заговорив до сусідки:
   – Ви, напевне, стомились, ласкава пані? Наша «Ластівка» так жахливо трясе й підкидає!
   – Це правда, – відповіла Емма, – але мене завжди радують поїздки. Люблю переїжджати з місця на місце.
   – Ох, це така нудота – сидіти вічно на одному місці! – зітхнув клерк.
   – Коли б вам довелося, як мені, – встряв Шарль, – не злазити з коня…
   – А по мені, що може бути приємнішим? – заперечив Леон, звертаючись більше до Емми, і додав: – Якщо є можливість.
   – Власне кажучи, – говорив тим часом аптекар Шарлю, – медична практика в наших краях не дуже клопітна справа. Стан наших шляхів дозволяє користуватись кабріолетом, а хворі платять за візити непогано, бо хлібороби живуть у нас заможно. У медичному відношенні, крім звичайних випадків запалення кишок, бронхіту, жовчних захворювань тощо, в тутешніх місцях трапляється часом, у період жнив, переміжна пропасниця. Але взагалі важких випадків мало; чогось специфічного теж не можна відзначити, хіба що золотуха, поширення якої викликається, безперечно, жахливими гігієнічними умовами селянських жител. Ах, пане Боварі! Вам доведеться боротися з численними забобонами, з багатьма закоренілими передсудами, які вперто намагатимуться противитись усім зусиллям вашої науки. Чимало ще в нас таких, що, замість звернутися до лікаря чи аптекаря, вдаються до молитов, мощів та попів. Проте клімат у нас, власне кажучи, пристойний, і в селищі навіть нараховується кілька дев'яностолітніх дідів. Температура, за моїми особистими спостереженнями, взимку падає до чотирьох градусів, а влітку, в найжаркіші дні, – доходить до двадцяти п'яти – максимум тридцяти градусів за Цельсієм, тобто двадцять чотири за Реомюром, чи п'ятдесят чотири за Фаренгейтом (як рахують англійці), – не більше. І справді, нас захищає від північних вітрів Аргейський ліс, а від західних – Сен-Жанська височина. Таким чином, літня спека, у сполученні з водяною парою, яка підіймається з річки, та наявністю на лугах значної кількості худоби, що виділяє, як відомо, багато аміаку, тобто азоту, водню й кисню (ні, тільки азоту й водню!), літня спека, кажу, висмоктуючи вологу з ґрунту, змішуючи ці різнорідні випари, збираючи їх, так би мовити, в один пучок і єднаючись із розлитою в атмосфері електрикою (при наявності останньої), могла б, кінець кінцем, породити шкідливі міазми, як це буває в тропічних країнах. Проте ця жара якраз там, звідки вона до нас приходить, вірніше, могла б приходити, а саме на півдні, пом'якшується південно-східними вітрами, які, охолоджуючись над Сеною, налітають на нас часто зненацька, як російські бурани!
   – Чи є тут в околицях хоч якісь місця для прогулянок? – спитала пані Боварі, звертаючись до юнака.
   – О, дуже мало, – відповів той. – На самому пагорбі, біля узлісся, є так званий «вигін». Часом у неділю я ходжу туди з книжкою і милуюсь на захід сонця.
   – Немає нічого чарівнішого від заходу сонця, – промовила Емма, – особливо на березі моря.
   – О, я дуже люблю море, – зауважив пан Леон.
   – І чи не здається вам, – вела далі пані Боварі, – що над цим безмежним простором вільніше ширяє дух, що споглядання його підносить угору душу і навіває думки про безконечність, про ідеал?
   – Так само і гірські краєвиди, – підхопив Леон. – Мій двоюрідний брат мандрував торік по Швейцарії, то говорив, що неможливо уявити собі всю красу озер, чарівність водоспадів і грандіозність льодовиків. Ви бачите сосни небувалих розмірів, перекинуті кладкою через потоки, хатинки, що попритулялись на стрімких урвищах, а крізь просвіти в хмарах під вами ген-ген унизу зеленіють долини… Таке видовище пориває людину до молитви, до екстазу! Я не дивуюсь тому славнозвісному музикантові, який, шукаючи натхнення, виїжджав грати на фортепіано в яку-небудь чарівну місцевість.
   – А ви займаєтесь музикою? – спитала вона.
   – Ні, але дуже люблю її, – відповів він.
   – Е, ви його не слухайте, пані Боварі! – перебив Оме, нахиляючись над тарілкою. – Це він прибіднюється… Що це ви, юний друже! Адже кілька днів тому ви так знамените співали у себе в кімнаті «Ангела-хранителя». Я чув усе з лабораторії: ви виконували цю штуку, як справжній артист!
   Леон справді квартирував у аптекаря. Кімната його була на третьому поверсі й виходила вікнами на площу. Він почервонів при цьому компліменті свого домохазяїна.
   А Оме вже знову повернувся до лікаря і називав йому по порядку всіх визначніших мешканців Йонвіля. Він розповідав анекдоти, давав довідки. Ніхто гаразд не знає, скільки грошей у нотаріуса; крім того, є тут сімейка Тювашів, що завдає всім немалого клопоту…
   Емма знову спитала:
   – А яка музика вам більше до вподоби?
   – О, звичайно, німецька, – вона кличе в царство мрій.
   – А італійську оперу ви слухали?
   – Ще ні, але сподіваюсь побувати в ній на той рік, коли поїду в Париж кінчати юридичний факультет.
   – Як я вже мав честь доповідати вашому чоловікові, – сказав аптекар, – дякуючи цьому бідоласі Яноді, що виїхав звідси так нерозважно, ви будете мати приємність мешкати в одному з найкращих домів Йонвіля. Для лікаря цей будинок особливо вигідний тим, що в ньому є двері, які виходять прямо в провулок: це дозволяє входити й виходити непомітно. До того ж при домі є все, що потрібно для господарства: пральня, кухня з кімнаткою для прислуги, невеличка вітальня, садок тощо. Ваш попередник не шкодував витрат! Він спеціально поставив собі в кінці саду, при самому березі, окрему альтану, щоб пити в ній влітку пиво, і якщо ви, ласкава пані, кохаєтесь у садівництві, то можете…
   – Жінка моя не любить таких занять, – сказав Шарль. – Хоч їй і рекомендують моціон, вона воліє сидіти в кімнаті з книжкою.
   – Отак і я, – зауважив Леон. – І справді, яка це втіха – сидіти ввечері з книжкою біля каміна, коли в шибки б'ється вітер, а в кімнаті затишно горить лампа…
   – Правда, правда! – сказала Емма, пильно дивлячись на нього великими чорними очима.
   – В такі хвилини ні про що не думаєш, – провадив він далі, – і час минає непомітно. Не сходячи з місця, мандруєш по далеких сторонах, ніби бачиш їх, і думка, сплітаючись із фантазією, захоплюється окремими картинами або стежить за розвитком подій. Здається, що ти зливаєшся з героями, що під їхньою одежею б'ється твоє власне серце…
   – Правда, правда, – повторила Емма.
   – Чи траплялось вам коли-небудь, – питав Леон, – зустрічати в якійсь книжці думку, що вже раніше невиразно снувалась у вашій голові, якийсь призабутий образ, що ніби повертається здалека й достоту виражає ваші власні невловні відчуття?
   – Таке зі мною бувало, – відповідала вона.
   – Ось чому я найбільше люблю поетів, – вів далі Леон. – Вірші якісь ніжніші за прозу, від них легше плачеться…
   – Але вони стомлюють кінець кінцем, – заперечила Емма. – Я, навпаки, більше охоча до романів, у яких події розгортаються так стрімливо, що аж страх бере. Я ненавиджу банальних героїв і помірковані почуття, подібні до тих, що зустрічаються в реальному житті.
   – Дійсно, – зауважив клерк, – такі твори не зворушують серця і, на мою думку не відповідають справжньому призначенню мистецтва. Серед розчарувань життя так солодко буває линути мрією до благородних характерів, до щирих почуттів, до картин блаженства. Для мене тут, на безлюдді, це єдина розвага і розрада. Але в Йонвілі так мало цікавого!
   – Мабуть, так само, як і в Тості, – сказала Емма. – Там я завжди брала книжки в бібліотеці.
   – Коли ви, ласкава пані, не відмовите мені честі скористатись моїми послугами, – обізвався аптекар, почувши її останні слова, – то можу рекомендувати вашій увазі мою власну книгозбірню, де представлені найкращі автори: Вольтер, Руссо, Деліль, Вальтер Скотт, «Відгуки фейлетонів» і так далі. Крім того, я одержую різні періодичні видання, в тому числі й щоденну газету «Руанський маяк», при якій маю честь бути кореспондентом по округах Бюші, Форжа, Нефшателя і Йонвіля.
   Товариство сиділо за столом уже дві з половиною години; служниця Артеміза, ліниво човгаючи по підлозі своїми плетеними капцями, подавала тарілки по одній, була неуважна, усе плутала і весь час забувала зачиняти за собою двері до більярдної, які грюкали об стіну клямкою.
   Леон, сам того не помічаючи, під час розмови поставив ногу на перекладину стільця пані Боварі. На ній була синя шовкова краватка, під якою гофрований комірець тримався прямо, як брижі. Розмовляючи, вона то підіймала, то опускала голову, і підборіддя її то поринало в батист, то поволі виринало з нього. Поки аптекар балакав із Шарлем, між молодими людьми, що сиділи поруч, точилась якась наче безпредметна розмова, в якій усі випадкові фрази вели, одначе, до єдиного центра – спільних уподобань. Паризькі театри, назви романів, нові кадрилі, світ, якого не знали вони обоє. Тост, де жила раніше Емма, Йонвіль, де вони перебували тепер, – про все переговорили вони до кінця обіду.
   Коли подали каву, Фелісіте пішла в новий дім приготувати спальню, і незабаром співрозмовники повставали з-за столу. Пані Лефрансуа дрімала біля погаслого каміна, а конюх Іполит з ліхтарем у руці чекав пана й пані Боварі, щоб провести їх додому. В його рудому патлатому волоссі стирчала солома, він накульгував на ліву ногу. Конюх прихопив парасольку пана кюре, і всі рушили в дорогу.
   Містечко спало. Від стовпів на критому ринку лягали на площу довгі тіні. Земля була світла, як літньої ночі. Але будинок лікаря стояв за п'ятдесят кроків від трактиру, і майже зразу ж по виході довелось побажати одне одному на добраніч. Товариство розійшлося.
   У передпокої Емма відразу відчула на плечах, ніби вологе простирало, холодок від свіжого тиньку. Стіни були нещодавно побілені, дерев'яні сходи рипіли. У спальні, на другому поверсі, білувате світло соталося в шибки вікон, не завішених фіранками. Видно було верховіття дерев, а за ними – луг, оповитий туманом, що клубочився над річкою. Посеред кімнати валялись у безладді шухляди, вийняті з комода, пляшки, рами, золочені карнизи, перини, тази: два носії, що перетягували сюди речі, покидали все хлящем.
   Це вже вчетверте доводилось Еммі спати на незнайомому місці. Вперше це було, коли вона вступала в монастир, удруге – коли приїхали в Тост, утретє – у Воб'єссарі. Це було вчетверте. І щоразу нове місце було ніби початком нового періоду в її житті. Емма не вірила, щоб на новому місці все могло йти по-старому. І якщо її дотеперішнє життя було погане, значить, майбутнє, гадала вона, має обов'язково змінитися на краще.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 [11] 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация