А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Роксолана" (страница 6)

   Султанша Хасекі вже не була беззахисною. Коли опинилася в сералі, мала за зброю тільки струнке тіло. Знала, чого від неї чекає тоді ще не відомий чоловік, й здригалася від однієї думки про близькість. Ненавиділа своє тіло, бо воно поневолило її. «Згодом стало вибавленням, знаряддям свободи, зброєю. Тепер її зброєю буде султан. Виставлятиме його перед усіма. Захищатиметься ним і нападатиме теж ним. Ця мудрість відкрилася їй у тяжкі дні самотності й недуги, в хвилини, коли вже здавалося, що вмирає. Ожила, щоб боротися й перемагати. Усіх!» (2).
   Боротися доводилося не тільки із розлюченими жінками гарему. У Роксолани були могутні вороги, як-от Ібрагім, який ревнував її до султана. Раніше проводив з володарем більше часу, а тепер його місце посіла ця дивна жінка. Не тільки візир, але й мати султана жадала поразки Хуррем, яка заволоділа серцем і думками її сина. Валіде була не з тих, хто легко відступав від задуманого. Тому й вирішила скористатися нагодою й покінчити з ненависною слов'янкою.
   Саме на той час не вщухав страшний бунт яничар. Вони були невдоволені платнею, життям, усім і не мали бажання про це мовчати. Були страшні у своїй відданості й зрадництві. Ці настрої якнайкраще перепліталися із тим, що намислила валіде. Іншої нагоди покінчити з рудоволосою чаклункою годі було чекати. Змова, очолювана самою валіде, проти Роксолани мала на меті звільнити султана й весь світ від наврочення.
   План провалився, бо, як це часто буває, знайшовся той, хто вирішив виступити на боці султана і його султанші. Змову було розкрито, винних покарано. Ніхто не видав участі валіде. Не витримавши поразки, вона захворіла. Поринула в біль, тугу за тими часами, коли була першою радницею для єдиного сина. Роксолана знала причину тяжкої недуги, але, як завжди, залишалася спокійною, нерізкою, усміхненою. Не було між двома жінками й раніш любові, а тепер запанувала неприхована ненависть, відверта ворожість, страшна лють, бо непереможна Хуррем знову взяла гору. Валіде страждала, не виходила зі своїх покоїв. Писала синові листи, а одержувала відповіді, від яких не залишалося жодної надії. Тільки диво врятує цей світ та Сулеймана. Тільки воно може подолати ненависну Роксолану.
   «Тепер, після яничарського заколоту, коли султан заради неї кинувся з ножем на призвідців, може, вперше відчула себе жінкою справжньою, якої ще не знав ніхто, про котру не здогадувалася й сама» (2). Дивилася на себе в дзеркало, мала намір знайти щось особливе, те, що, як кажуть плітки, зачарувало великого султана. Ні, не знаходила нічого, що могло б так приваблювати. Звичайне обличчя, майже хлопчача постать. Дивно, що Сулейман знаходив у цьому тілі стільки втіхи, забувши про свій гарем. Хуррем відчувала задоволення. Вона знала свій наступний крок, знала, на що підштовхне султана заради любові.
   Час від часу відчувала себе жертвою, потім вважала себе грішницею, зрадницею. Потерпала від тих думок, але занадто пізно було відступати. Мала рятувати себе, не сподіваючись на допомогу, підтримку, співчуття. Ніхто не думав про те, як жила вона всі ці роки. Хто міг знати про її тривогу, розпач? Усе сама здолала. Тепер мала порятунок у тому, що була певна: тепер її вже ніхто не здолає. Бо вистояла, втративши навіки рідну домівку, заборонивши собі навертатися навіть думкою в минуле. Ніби й не було Рогатина, полону матері, весільної сукні, закоханих очей Стефана. Був і залишається в її житті лише один спогад, лише одна постать – Сулейман. Він – початок її найгіршого нещастя, він – порятунок від незгод. І вона повинна залишитися єдиною жінкою, гідною його величі.
   Роксолана знала, що Сулейман вже готовий до того, щоб зробити останній крок заради змін у стосунках між ними. Уже дозволив їй та дітям виступати разом у черговий похід на Відень. То мав бути найважливіший похід за все життя великого воїна. Султан вирушив у похід, кладучи як заставу своє життя, й засвідчував цей факт не тільки документально, а й тим, що поруч з ним була султанша Хасекі й усі, крім Мустафи, сини, кожен із яких досі міг вважатися спадкоємцем трону. Пішла в той похід, щоб досадити валіде з її гаремом, владою, ненавистю.
   Це був час, коли весь світ піднявся проти Османської імперії, а вона – проти світу, й Роксолана разом із ними. Ніхто й гадки не мав, якою незахищеною почувала вона себе. Дивилася на дітей і думала: нехай-бо тільки виростуть, тоді вже… Думки роїлися, не вилаштовувалися в ряд. Думала: немає для неї правил, немає межі, якої б не могла перейти. Султан завжди на її боці й не відмовляє жодному її бажанню, задовольняє кожну примху.
   У дорозі тяжко занедужав молодший Джихангір. Він народився дуже слабким, ще слабшим за Мехмеда. Для нього жорстокість похідного життя стала справжнім випробуванням.
   Султанша не могла вчинити інакше: вирішила повернутися до Стамбула – так само несподівано, як і вирушила в похід. Не змогла хоча б ненадовго втекти від чорних, ворожих очей цього безжалісного міста. Попрощалася із Сулейманом і залишила його сам на сам перед найбільшою поразкою в його житті. Замість перемоги – ганебна втеча. Треба було терміново щось вигадати. Військо одержало таку платню, яку не одержало б у разі перемоги. Тож з цього боку проблеми не було. А от що робити зі світом? Він завжди потребує пояснень, виправдань. «Від крику можна врятуватися тільки криком. Поразку прикрити тріумфальним поверненням і пишними урочистостями в столиці, які перевершували б будь-що знане. Ось мудрість влади!» (2). Знову був святковий фірман, у якому Сулейман перевернув події з ніг на голову, написавши, що помилував оточене місто й подарував йому спокій. Тільки в душі самого падишаха його не було, бо хвилювався перед зустріччю з Роксоланою.
   До Стамбула султан вступав із тріумфом, бо знав: галас відволікає від правди. П'ять днів святкувалося повернення Сулеймана. Усілякими способами він намагався позбутися спогадів про поразку, на превелику силу спілкувався з Роксоланою, бо обдурити її було неможливо. А вона все розуміла, демонструвала звичайну дипломатичність – ніяких запитань, ніяких коментарів – ще не час.
   Чорна смуга для падишаха тільки починалася. Невдовзі після довгої тяжкої хвороби померла його матір. «Зруйнована, задушена власною злістю, умерла вночі в своєму розкішному гаремному покої, умерла мовчки, не вимовивши своєї останньої волі, не прикликавши до себе в останню хвилину жодної живої душі» (2). Султан повівся дуже дивно: майже нічим не виказав туги, продовжував вирішувати державні справи. Звелів поховати її з урочистістю, а сам не прийшов попрощатися. Хоч як ненавиділа Роксолана валіде, проте поведінка султана її вразила. Тим паче що в цій передчасній смерті звинувачували саме її, рудоволосу відьму, яка, за чутками, потай отруїла велику матір. Ніби хтось міг знати, що насправді жінку звела в могилу люта ненависть до Роксолани, вплив якої на султана дедалі ставав більшим.
   Дивна поведінка сина під час похорону матері вразила султаншу Хасекі. А за місяць по смерті валіде в 1533 році сталося неймовірне: володар Османської імперії султан Сулейман назвав Хуррем своєю єдиною дружиною. Таке в історії країни відбувалося вперше. Існує думка, що цього б не сталося, якби Роксолану було куплено, як решту невільниць. Те, що вона стала подарунком великому султану, згодом дістало таке нечуване продовження. Це є чи не єдиним прикладом моногамного шлюбу між султаном та його улюбленою жінкою. Так Роксолана стала султаншею. «Хай не було весілля, не супроводжувався їхній шлюб урочистостями, навпаки, вражав буденністю майже обурливою, але був же то шлюб, освячений шаріатом, піднесений до найвищого мусульманського закону – і вона тепер вознесена, возвеличена!» (2). Ця подія допомогла Роксолані розпрощатися з останніми своїми страхами і дивитися вперед з гордістю, бо водночас змінилося геть усе: походження, минуле, майбутнє.
   Час від часу в душі знову підіймалося збурення. Як вона живе? Заради чого? Дві віри, від своєї відмовилася, чужу ніколи не прийме серцем, але живе за її законами, бо інакше – край. Дедалі частіше думала про те, що неможливо поєднати непоєднуване, і свою велич вважала фальшивою. Гнала ті думки й намагалася зосередитися на тому, що допоможе відчувати свою причетність до дійсності. Бажала б жити вічно та лише заради того, щоб подолати якомога більше зла. Згодом знайшла єдиний вихід для себе, щоб хоч якось приборкати свою душу й розум. Прийнявши чужу віру, султанша вирішила й тут змінити все, що можна змінити. Посягнула на закони Корану й зрештою домоглася свого.
   У християн та магометан зовсім різні підходи щодо ролі жінки в суспільстві. На Заході жінки з'являлися в товаристві своїх славетних мужів на публічних церемоніях, парадах та урочистостях. Жінки королівської родини очолювали еліту свого краю, мали можливість висказувати свою особисту думку. На Сході – навпаки. Так будо до появи першої в Османській імперії жінки на ім'я Роксолана. Релігійні догмати й двірська етика Сходу не витримали небуденного наступу інтелекту славетної українки. Як володарка, вона виборола право брати участь в нарадах державних мужів, приймала послів чужих володарів, мала можливість вести політичні переговори.
   Султанша весь час намагалася діяти. Може, таким чином утишувала совість. В одній людині жили дві зовсім різні, могутні, сміливі, енергійні. Маючи неабиякі можливості, будувала кухні для вбогих, лікарні, будинки для божевільних, бібліотеки, купальні, готелі для подорожніх і чужинців, шкільні й виховні заклади… Це неповний перелік її реформаторської спадщини. Такої султанші не знала історія Османів. Але невтомна натура Роксолани не зупинялася на досягнутому. У часи існування гарему давала бій його заборонам, відкрито критикувала його правила й поборювала їх власним прикладом. Починаючи з серпанку на жіночому обличчі. Спочатку він викликав у неї сміх, згодом вважала його наругою над жіночим єством.
   Крім того, вона впровадила на султанському дворі звичай прилюдних церемоній. Величаві маніфестації, які відбувалися не у Великому сералі (палаці), а на площі Гіподрому, протягом століть дивували всю Європу. Держави Заходу не приховували захвату від змін, які відбувалися при дворі султана Сулеймана.
   Одним із найбільших тріумфів Роксолани, вважають дослідники, було її переселення з гарему до головної королівської палати. Це сталося на початку сорокових років. Знатній події передувала пожежа в старій палаті. Можна тільки здогадуватися, з якої причини сталася та пожежа…
   Роксолані завдячує світська архітектура Туреччини і один з найкращих її зразків – престольна зала, пишно декорована в стилі рококо. Водночас це було першим проявом впливу європейської архітектури у Великому сералі. Талановитий архітектор Сінан Ага збудував чудову літню палату (кіюшк) для Роксолани. Це тільки мала частина її участі в архітектурній розбудові Стамбула, що належить до її особистих будівель.
   Реформаторська діяльність султанші стосувалася правил виступу у військовий похід самого Сулеймана. Любов його до дружини не знала меж. Тому він погодився виконати ще одне її прохання. Відтоді при кожній нагоді Роксолана була поруч, їдучи з Сулейманом на святкові церемонії, ігрища й турніри або морські й прибережні, степові прогулянки. У воєнні часи вона вирушала в похід із падишахом. На її очах відбувалася облога Родоса, Білгорода, Могача, Відня… Замість того, щоб по-жіночому стримувати чоловіка від воєн, Роксолана до них заохочувала його. Прохоплюється серед усіх відомостей думка, що вона робила це свідомо навіть на схилі літ. Так було з походом на Мальту. Може, в душі вона хотіла пережити свого чоловіка? Та чи відчувала б себе й дітей захищеними?
   «П'ятеро дітей привела вона Сулейманові. П'ятериця. Мов п'ять зовнішніх чуттів людських: зір, слух, смак, нюх, дотик; мов п'ять почуттів душевних: радість, гнів, бажання, страх, горе; мов п'ять призначень держави: законодавство, виконання, суд, виховання, перевірка. А чи буде щастя для її дітей?» (2). Вони дорослішають, над усіма зависає загроза знищення. Чоловік, якого вона чи любить, чи ненавидить, одного разу вирішить їх долю. Як матері жити з цією постійною тривогою?
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 [6] 7 8 9 10 11

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация