А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Спартак" (страница 7)

   Раптом юрба, що оточувала портик, трохи розступилася, і з'явилася Валерія, дружина Сулли, у супроводі декількох патриціїв, серед яких виділялися гладкий, низькорослий Децій Цедицій, худорлявий Ельвій Медулій, Квінт Гортензій і деякі інші. Валерія попрямувала до своєї лектики, задрапірованої пурпуровим шовком із золотою вишивкою. Лектику тримали поблизу входу в портик Катулла чотири могутніх раби-каппадокійці. Вийшовши з портика, Валерія загорнулася в широкий паллій з важкої східної тканини темно-блакитного кольору. Він сховав од жадібних поглядів палких шанувальників принади, якими так щедро наділила її природа і які, наскільки це було дозволено, Валерія виставляла напоказ усередині портика.
   Вона була дуже бліда, погляд її великих широко розплющених чорних очей залишався нерухомим. ЇЇ знудьгований вигляд був дивним для жінки, що вийшла заміж місяць тому.
   Легкими кивками голови й кокетливою усмішкою відповідала вона на поклони люду поблизу портика і, приховуючи під милою усмішкою позіхання, потисла руки двом чепурунам – Ельвію Медулію й Децію Цидицію. Це були дві тіні Валерії, що невідступно слідували за нею. Звичайно, вони нікому не побажали поступитися честю допомогти їй увійти в лектику Сівши в неї, Валерія засмикнула фіранки й знаком наказала рабам рушати.
   Коли юрба шанувальників залишилася позаду, Валерія зітхнула з полегшенням і, поправивши вуаль, роззирнулася навсібіч, оглядаючи сумним поглядом то мокру бруківку, то дощове сіре небо.
   Спартак стояв із Кріксом за юрбою патриціїв. Він побачив красуню, що піднімалася в лектику, і одразу впізнав у ній пані своєї сестри. Його охопило якесь незрозуміле хвилювання. Штовхнувши ліктем товариша, він шепнув йому на вухо:
   – Подивися, адже це Валерія, дружина Сулли!
   – Яка вона гарна! Клянуся священним гаєм Арелати, вона вродливіша за Венеру!
   У цей момент лектика колишнього щасливого диктатора порівнялася з ними і погляд Валерії затримався на Спартакові.
   Вона відчула якийсь раптовий поштовх, як від електричного струму, і вийшла із задуми, її обличчя залив легкий рум'янець, і вона спрямувала на Спартака чорні блискучі очі. Коли лектику вже пронесли повз двох смиренних гладіаторів, Валерія розсунула фіранки й, висунувши голову, ще раз подивилася на фракійця.
   – Ну й ну! – крикнув Крікс, помітивши беззаперечні знаки благовоління матрони до його щасливого товариша. – Любий Спартаку, богиня Фортуна – примхлива й норовлива жінка, але ти упіймав її за косу!..Тримай її міцно, тримай, бо вона ще надумає втекти, то нехай хоч щось залишить у твоїх руках. – Ці слова він додав, коли повернувся до Спартака й помітив, що той виглядає схвильованим.
   Та Спартак швидко опанував себе. І з невимушеною усмішкою відповів:
   – Замовкни, безумцю! Що ти там базікаєш про Фортуну? Клянуся палицею Геркулеса, ти бачиш не більше будь-якого андабата!
   І, щоб припинити цю розмову, колишній гладіатор підійшов до Катиліни й тихо запитав:
   – Чи приходити мені сьогодні ввечері до твого будинку Катиліно?
   Обернувшись до нього, той відповів:
   – Звичайно. Але не говори «сьогодні ввечері», – адже вже темніє: скажи «до швидкого побачення».
   Вклонившись патрицію, Спартак вийшов, сказавши:
   – До швидкого побачення.
   Він підійшов до Крікса й щось прошепотів йому на вухо, той кілька разів ствердно кивнув головою. Потім вони мовчки пішли дорогою, що вела до Форуму й до Священної вулиці.
   Прямуючи Священною вулицею до Палатина, Спартак і Крікс раптом побачили вишукано вбрану молоду жінку, що йшла з літньою рабинею. За ними ішов педисеквій. Вона з'явилася з того боку, звідки йшли гладіатори.
   Жінка ця була дуже гарна на вроду: руде волосся, білосніжний колір обличчя, неймовірні великі очі кольору морської хвилі. Крікс був вражений і, зупинившись, промовив:
   – Клянуся Гезом, оце красуня!
   Спартак, сумний і стурбований, підняв опущену голову й подивився на дівчину. Та, не звертаючи уваги на захоплені вигуки Крікса, зупинила свій погляд на фракійцеві та звернулась до нього грецькою:
   – Нехай благословлять тебе боги, Спартаку!
   – Щиро дякую тобі, – зніяковівши, відповів Спартак. – Дякую тобі, дівчино, і хай буде милостива до тебе Венера Гнидська!
   Наблизившись до Спартака, дівчина прошепотіла:
   – Світло й воля, доблесний Спартаку!
   Фракієць здригнувся, здивовано подивився на дівчину і, насупивши брови, відповів з явною недовірою:
   – Не розумію, що означає твій жарт, красуне.
   – Це не жарт, і ти даремно прикидаєшся. Це пароль пригноблених. Я куртизанка Евтибіда, що була рабинею, грекиня, – адже і я також належу до пригноблених… – І з чарівною усмішкою взявши кремезну долоню Спартака, вона лагідно потисла її своєю маленькою, ніжною ручкою.
   Гладіатор, здригнувшись, прошепотів:
   – Вона вимовила пароль, вона знає таємний пароль… Хвилину він мовчки дивився на дівчину.
   – Отже, хай бережуть тебе боги! – сказав він.
   – Я мешкаю на Священній вулиці, поблизу храму Януса. Приходь до мене, я можу зробити тобі невеличку послугу у шляхетній справі, за яку ти взявся. Приходь!..
   – Прийду, – відповів Спартак.
   – Привіт! – сказала латинською куртизанка, зробивши привітальний жест рукою.
   – Привіт! – відповів Спартак.
   – Привіт тобі, богине краси! – сказав Крікс, який під час розмови Спартака з Евтибідою стояв осторонь і не зводив очей із чарівної дівчини.
   Він завмер нерухомо, дивлячись услід Евтибіді. Невідомо, скільки часу він простояв би в такому заціпенінні, якби Спартак не взяв його за плечі й не сказав:
   – Ну, що ж, Кріксе, чи підеш ти нарешті звідси?
   Галл отямився й пішов, раз у раз обертаючись. Пройшовши кроків триста, він вигукнув:
   – А ти ще не хочеш, щоб я називав тебе улюбленцем Фортуни! Ох, невдячний!.. Тобі варто було б спорудити храм цьому примхливому божеству, що розпростерло над тобою свої крила.
   – Навіщо заговорила зі мною ця нещасна?
   – Не знаю й знати не хочу, хто вона! Знаю тільки, що Венера, – якщо тільки Венера існує, – не може бути прекраснішою!
   У цей час їх наздогнав один з рабів-педисеквіїв, що супроводжували Валерію, і запитав:
   – Хто з вас Спартак?
   – Я, – відповів фракієць.
   – Твоя сестра Мірца чекає на тебе сьогодні близько півночі в домі Валерії, їй треба поговорити з тобою.
   – Я неодмінно буду в неї.
   Педисеквій пішов геть, а гладіатори продовжили свій шлях і незабаром зникли за Палатинським пагорбом.

   Розділ 5
   Трикліній Катиліни й конклав Валерії

   Будинок Катиліни, розташований на південному схилі Палатинського пагорба, не належав до числа найбільших у Римі. Піввіку тому він із будинком оратора Гортензія увійшов до складу володінь Августа. Однак за своїм внутрішнім облаштуванням і оздобленням не поступався будинкам іменитих патриціїв того часу, а трикліній, де лежали, бенкетуючи, у годину першого смолоскипа Луцій Сергій Катиліна і його друзі, прославився на весь Рим своєю пишнотою.
   Довга простора зала була розділена на дві частини шістьма колонами тиволійського мармуру, оповита плющем і трояндами, що розливали свіжість полів у цьому місці, де мистецтво слугувало пересиченій хтивості й ненажерливості.
   На ложах, обіпершись на пухові подушки, лежали Катиліна та його гості: Куріон, Луцій Бестіа – юнак, що згодом став народним трибуном, Гай Антоній – молодий патрицій, людина апатична, млява і обтяжена боргами. Згодом він виявився співучасником змови Катиліни у 691 році, а потім став соратником Ціцерона. Завдяки енергії Ціцерона Гай Антоній у тому ж році знищив Катиліну, колишнього свого однодумця.
   Тут був і Луцій Калпурній Пісон Цесоній – розпусний патрицій, котрий також загруз у боргах. Він не зміг урятувати Катиліну в 691 році, зате йому було призначено долею помститися за нього у 696 році, коли він став консулом, і докласти чималих зусиль, аби відправити Ціцерона у вигнання. Пісон був людиною грубою, неприборканою, хтивою і неосвіченою. Поруч із Пісоном на другому ложі, що стояло в середині й вважалося почесним, лежав юнак років двадцяти. Його жіночне гарне обличчя було нарум'янене, волосся завите й напарфумлене, очі підведені, щоки ж були в'ялими, а голос хрипким од надмірного пияцтва. Це був Авл Габіній Ніпот, близький друг Катиліни. У 696 році він разом з Пісоном активно сприяв вигнанню Ціцерона. Габінію хазяїн надав «консульське» місце на почесному ложі: він лежав у тому кінці, що був праворуч від входу в трикліній, і тому вважався царем бенкету.
   Трикліній був повний. Тут зібралися далеко не найвідоміші римські громадяни й аж ніяк не для шляхетних подвигів і діянь.
   Всі запрошені були вбрані в святковий одяг з найтоншого білого полотна й у вінках із плюща, лавра й троянд. Щедра вечеря, якою Катиліна пригощав своїх гостей, добігала кінця. Веселощі, що панували у колі патриціїв, жарти, дзенькіт чаш і невимушена балаканина безумовно свідчили про достоїнства кухаря, а ще більше – виночерпіїв Катиліни.
   Розваги були у розпалі, коли увійшов раб, наблизився до хазяїна й прошепотів кілька слів йому на вухо.
   – О, клянуся богами пекла! – голосно й радісно вигукнув Катиліна. – Нарешті! Веди його сюди, нехай з ним зайде і його приятель.
   Раб уклонився і вже зібрався вийти, але Катиліна зупинив його зі словами:
   – Викажіть їм належну увагу. Обмийте ноги, змастіть пахощами, одягніть урочистий одяг і прикрасьте голови вінками.
   Раб знову вклонився і вийшов. А Катиліна крикнув дворецькому:
   – Епафоре, негайно розпорядися, щоб прибрали зі столу й поставили дві лави напроти консульського ложа: я очікую на двох друзів. Накажи очистити залу від мімів, музик і рабів і подбай, аби у залі для бесід було все готово для тривалого, веселого й приємного бенкету.
   Незабаром слуга провів до зали гладіаторів. Вони з'явилися у білих шатах з вінками із троянд на головах. Це були Спартак і Крікс.
   – Хай захищають боги цей дім і його шляхетних гостей, – виголосив Спартак.
   – Привіт вам, – вимовив Крікс.
   – Честь і слава тобі, хоробрий Спартаку, і твоєму другові! – відповів Катиліна, піднявшись назустріч гладіаторам.
   Він узяв Спартака за руку й підвів до ложа, на якому до цього лежав сам. Крікса він посадив на одну з лав, що стояли проти почесного ложа, і сам сів поруч.
   – Чому ти, Спартаку, не побажав провести цей вечір за моїм столом і повечеряти у мене разом з такими шляхетними й гідними юнаками? – звернувся до нього Катиліна, вказуючи на своїх гостей.
   – Не побажав? Не міг, Катиліно. Я ж бо попередив тебе… Сподіваюся, твій воротар передав моє доручення?
   – Так, я був попереджений, що ти не можеш прийти до мене на вечерю.
   – Але ти не знав причини, а повідомити її тобі я не міг, не покладаючись на скромність воротаря… Мені треба було побувати в одній таверні, де збираються гладіатори, щоб зустрітися там з деким. Я побачився з людьми, що користуються впливом серед цих знедолених.
   – Отже, – глузливо мовив Луцій Бестіа, – ми, гладіатори, думаємо про своє звільнення, говоримо про свої права й готуємося захищати їх з мечем у руці!..
   Обличчя Спартака спалахнуло, він грюкнув кулаком по столу й, рвучко вставши, вигукнув:
   – Так, звичайно, клянуся усіма блискавками Юпітера!.. Нехай… – Обірвавши свій вигук, він змінив тон, слова, рухи й продовжував: – Нехай тільки буде на те воля великих богів і ваша згода, могутні, шляхетні патриції, – тоді в ім'я волі пригноблених ми візьмемося до зброї.
   – Ну й голос у цього гладіатора! Реве, як бик! – бурмотів у дрімоті Куріон, схиляючи голомозу голову то праворуч, то ліворуч.
   – Така пиха під стать хіба що Луцію Корнелію Суллі Щасливому, диктаторові, – додав Гай Антоній.
   Катиліна, передбачаючи, до чого можуть призвести ці саркастичні випади патриціїв, наказав рабові налити фалернського гостям і, піднявшись зі свого ложа, сказав:
   – Шляхетні римські патриції, вам, кого немилостива доля позбавила належних благ, адже ви мали б удосталь користуватися волею, владою й багатством, вам, чиї чесноти й хоробрість мені відомі, вам, вірні й чесні друзі мої, я хочу відрекомендувати хороброго й відважного чоловіка – рудиарія Спартака, який за свою фізичну силу й стійкість гідний був народитися не фракійцем, а римським громадянином і патрицієм. Борючись у рядах наших легіонів, він виявив велику мужність, за яку заслужив цивільний вінок і чин декана…
   – Проте це не завадило йому дезертирувати з нашої армії, – увірвав його Луцій Бестіа.
   – То й що? – натхненно вигукнув Катиліна. – Невже ви дорікатимете йому за те, що він залишив нас, коли ми боролися проти його рідної країни, залишив для того, щоб захищати свою батьківщину, своїх рідних? Хто з вас, перебуваючи в полоні у Мітрідата, зарахований до його війська, не вважав би своїм обов'язком за першої ж появи римського орла залишити ненависні прапори варварів і повернутися під прапори своїх співгромадян?
   Слова Катиліни викликали гул схвалення. Підбадьорений, він провадив далі:
   – Я, ви, весь Рим дивилися й захоплювалися мужнім і безстрашним борцем, що здійснив у цирку подвиги, гідні не гладіатора, а хороброго, доблесного воїна. І цей чоловік, що заслуговує на більше, раб, як і ми, пригноблений, як ми, вже кілька років спрямовує усі свої думки на важку, небезпечну, але шляхетну справу: він склав таємну змову між гладіаторами, він замислив підняти їх у певний день проти тиранії, що прирікає їх на ганебну смерть в амфітеатрі заради забави глядачів, він хоче дати рабам волю й повернути їм батьківщину.
   Катиліна замовк і після короткої паузи продовжив:
   – А хіба ми не замислюємося над цим? Чого вимагають гладіатори? Тільки волі! Чого вимагаємо ми? Проти чого, як не проти тієї ж олігархії, хочемо повстати і ми?
   – Прокиньмося ж! – вимовив хрипким голосом Куріон, почувши крізь сон слова Катиліни. Зміст цих слів не доходив до нього, і, намагаючись їх втямити, він старанно тер очі.
   Хоча змовники й були захоплені промовою Катиліни, однак ніхто не міг втримати сміху від дурної витівки Куріона.
   – Йди до Міноса, нехай він засуджує тебе по твоїх заслугах, погане опудало, винний бурдюку! – крикнув Катиліна, стискаючи кулаки і проклинаючи пияка.
   – Мовчи і спи, негіднику! – докинув Бестіа й так штовхнув Куріона, що той розтягся на ложі.
   – Я прийшов сюди, щоб зробити приємність тобі, о Катиліно, людині достойній, яку я поважаю, але я зовсім не сподівався, що цих шляхетних патриціїв переконають твої слова. Ти щиросердно віриш у свої слова, хоча в глибині душі ти й сам не зовсім певен у них. Тож дозволь мені і хай дозволять гідні друзі твої говорити без натяків, – вимовив Спартак, щойно Катиліна закінчив свою промову.
   – Вас, людей вільних, громадян знатного походження, не допускають до керування державними справами, вас позбавляють багатств і влади – провиною тому каста олігархів, ворожа народу, ворожа людям сміливим, прихильникам нововведень, каста, чия влада понад століття затьмарює Рим розбратами й заколотами. Тепер вона остаточно зосередила у своїх руках всю повноту влади, вона панує й розпоряджається вами як заманеться. Для вас повстання – це бажання скинути сенат, змінити закони на інші, справедливі. Але для вас, як і для нинішніх володарів, народи, що живуть за Альпами або за морем, назавжди залишаться варварами, і ви захочете, щоб вони всі як і раніше, були під вашою владою. Ви захочете, щоб вдома у вас, як і личить патриціям, було повно рабів, а в амфітеатрах, як і тепер, улаштовувалися б улюблені видовища – криваві змагання гладіаторів. Вони слугуватимуть за розвагу, за відпочинок од важких державних турбот, якими ви, переможці, завтра будете обтяжені. Тільки цього ви й можете бажати. Для вас важливо одне: зайняти місце нинішніх володарів.
   Нас же, знедолених гладіаторів, турбує інше. Всіма знехтувані, позбавлені волі, позбавлені батьківщини, змушені боротися й убивати одне одного на втіху іншим, ми домагаємося цілковитої волі. Ми хочемо відвоювати нашу вітчизну наші будинки! А отже, метою нашого повстання є боротьба не тільки проти теперішніх володарів, а й проти тих, що прийдуть їм на зміну, як би вони не називалися: Суллою чи Катиліною, Цетегом чи Помпеєм, Лентулом чи Крассом. З іншого боку, чи можемо ми, гладіатори, сподіватися на перемогу, якщо повстанемо проти страшного й непереможного панування Рима?… Ні, перемога неможлива, а отже, безнадійна і задумана справа. Поки я сподівався, що ти, Катиліно, і твої друзі станете нашими вірними вождями, поки я міг припускати, що люди консульського звання й патриції очолять наші гладіаторські легіони, дадуть їм своє ім'я, мені вдавалося зігріти надії своїх співтоваришів запалом моїх власних надій. Але після тривалих бесід із тобою, о Катиліно, я переконався, що вирощені вашим вихованням забобони не дозволять вам бути нашими вождями, і я переконаний у марності своїх надій, які я так довго плекав… З почуттям безмежного жалю я врочисто відмовляюся від них як од божевілля. Хіба можна інакше назвати наше повстання, навіть якби нам вдалося підняти п'ять-десять тисяч? Який авторитет міг би мати, наприклад, я або хтось інший, мені рівний? Якого впливу досягне він, навіть якби це була сильніша за мене людина? Через якісь п'ятнадцять днів од наших легіонів нічого не залишилося б – так сталося двадцять років тому з тисячами гладіаторів, яких доблесний римський вершник на ім'я Мінуцій або Вецій зібрав біля Капуї. Вони були розсіяні когортами претора Лукулла, попри те, що гладіаторів вів проводир високого роду, сміливий і відважний духом…
   Годі описати враження, яке справила промова Спартака, мерзенного варвара в очах більшості гостей. Одних вражало красномовство фракійця, других – його високі думки, третіх – глибина політичних ідей, і водночас усім сподобалося преклоніння перед Римом, що виявив Спартак. Рудиарій мистецьки підлестив самолюбству патриціїв, і вони розсипалися в похвалах хороброму фракійцю. Усі вони – а більше за всіх Луцій Бестіа – пропонували йому своє заступництво й дружбу.
   Довго ще тривало обговорення всіх питань, було висловлено чимало всіляких думок. І зрештою вирішили відкласти здійснення задуманого до кращих днів. Чекати від часу доброї ради, а від Фортуни – доброї нагоди для сміливої справи. Опісля, навідріз відмовившись залишитися, Спартак із Кріксом пішли з будинку патриція.
   Вийшовши на вулицю, Спартак у супроводі Крікса попрямував до будинку Сулли. Не ступили вони й чотирьох кроків, як Крікс перший порушив мовчанку.
   – Ти поясниш мені, сподіваюся…
   – Замовкни, в ім'я Геркулеса! – урвав його Спартак. – Довідаєшся згодом.
   Вони мовчки пройшли кроків триста. Першим заговорив рудиарій. Він повернувся до галла й тихо мовив:
   – Там було занадто багато люду, і не всі вони на нашому боці, та й не всі ці юнаки володіли розумом, аби можна було їм довіритися. Ти чув: для них наша змова перестала існувати. Негайно йди у школу гладіаторів Акціана й переміни наш пароль вітання і таємний знак під час рукостискання. Тепер паролем буде не Світло й Воля, а Вірність і Перемога, а умовним знаком – не три коротких рукостискання, а три легенькі удари вказівним пальцем правої руки по правій долоні іншого.
   І Спартак, узявши праву руку Крікса, тричі легенько вдарив вказівним пальцем по долоні його руки:
   – Ось так, зрозумів?
   – Зрозумів, – відповів Крікс.
   – А тепер іди, не зволікаючи. Нехай кожен із начальників маніпул попередить своїх п'ятьох гладіаторів про те, що наша змова ледь не була розкрита. Кожному, хто вимовить колишній пароль і застосує старі знаки, треба відповідати, що будь-яка надія загублена. Завтра рано вранці ми зустрінемося у школі Юлія Рабеція.
   Потиснувши руку Крікса, Спартак пошвидкував до будинку Сулли. Коли ж дійшов туди, постукав. Йому відчинили, і воротар увів його в кімнатку, відведену Мірці у покоях Валерії.
   Дівчина завоювала прихильність своєї пані і вже обіймала при ній важливу посаду – відала туалетом Валерії. Мірца хвилювалася за брата. Щойно він увійшов у кімнату, дівчина кинулася до нього й, оповивши руками шию Спартака, обсипала його поцілунками.
   А коли ущух бурхливий порив ніжності, Мірца, сяючи від радості, розповіла Спартаку, що вона ніколи не покликала б його у таку пізню годину, якби на те не було наказу її пані. Валерія часто й довго розмовляє з нею про Спартака, розпитує про нього й виявляє таку теплу участь до його долі, яку нечасто зустрінеш у знатної матрони до рудиарія, гладіатора. Довідавшись, що він ще не найнявся на службу, Валерія наказала покликати його сьогодні ввечері. Вона збирається запропонувати йому керувати школою гладіаторів, яку Сулла нещодавно влаштував на своїй віллі в Кумах.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 [7] 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация