А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Спартак" (страница 34)

   Розділ 21
   Спартак серед луканців. Пастка, в яку потрапив птахолов


   Мірцо, ти повинна мені розповісти, ти повинна відкрити мені таємницю, яку так ретельно приховуєш від мене протягом двох років. Ти повинна поділитися зі мною своїм таємним горем – воно однаково змучило нас обох. О Мірцо!.. Якщо в душі твоїй є хоч крапля милосердя… Якщо ти така ж шляхетна й великодушна, як і божественно прекрасна, ти сьогодні ж відкриєш мені таємницю, що віддаляє від тебе мою любов і відданість, викрадає в тебе мої гарячі поцілунки, адже я кохаю тебе, Мірцо, усією душею кохаю!
   Так говорив Арторікс через двадцять днів після похорону Крікса. Він стояв біля входу в намет Спартака, повернувшись до Преторію спиною й просунувши голову в намет, аби перепинити шлях Мірці.
   Табір гладіаторів був перенесений в околиці Грумента в Луканії. У табір прийшла величезна кількість рабів, і тепер у кожному легіоні було по шість тисяч солдатів. Отже піхота гладіаторів зросла до сімдесяти двох тисяч воїнів.
   Спартак виїхав з табору на чолі двох тисяч вершників, щоб розвідати дорогу до гори Вултур, звідки, за чутками, йшов Красс із сімдесятьма тисячами римлян.
   Арторікс протягом двох років намагався придушити в собі любов до Мірци, але марно. Він неодноразово безуспішно переконував дівчину відкритися. Мірца ж була сумна й замислена, усіх трималася осторонь. Цього ранку Арторікс, певно, вирішив будь-що домогтися свого: поведінка Мірци бентежила його.
   Відтоді як Мірца подружилася з Евтибідою, вона помалу стала опановувати мистецтво володіння зброєю. Верховій їзді її навчив сам Спартак у перші ж дні повстання гладіаторів, аби дівчині не доводилось іти пішки з юрбою солдатів, адже часто повстанці долали величезні відстані.
   Коли військо стояло табором під Равенною, Мірца отримала від свого брата обладунок, спеціально виготовлений для неї найкращим майстром у Равенні. Він був достоту як в Евтибіди. Одягнувши обладунок, дівчина більше ніколи не знімала його, адже розуміла, що над її братом і всім військом нависла значно серйозніша небезпека. Тому вона вирішила завжди бути поруч із ним, навіть під час боїв, аби у всьому допомагати йому.
   У той момент, коли Арторікс перепинив дівчині дорогу біля входу в намет Спартака, Мірца також була в обладунку. У цьому вбранні Мірца виглядала просто приголомшливо – її фігура була ще граціознішою, аніж у жіночій сукні.
   – Що все це означає, Арторіксе? – запитала вона в юнака, і у голосі її пролунав чи то подив, чи то докір.
   – Я ж неодноразово казав тобі, – м'яко відповів галл, закохано дивлячись на дівчину. – Ти не можеш сказати, що я неприємний тобі, що ти ненавидиш мене або гребуєш мною. Ти не тільки заперечувала це словами, але й учинками, поглядами, а вони часто видають душу. Ти говорила, що Спартак любить мене, як брата, що він був би радий, якби ти стала моєю дружиною. Ти нікого іншого не любиш: у цьому ти присягалась мені не раз. Чому, чому ж ти так завзято відмовляєшся від мого кохання?
   – А ти, – схвильовано відповіла дівчина, і в її очах палало кохання до нього, – а ти чому приходиш спокушати мене? Навіщо мордуєш мене? Хіба я тобі не пояснювала? Я не можу, не можу бути твоєю й ніколи не буду…
   – Але я хочу знати причину, – відповів Арторікс. Його блакитні очі налилися слізьми, які він ледве стримував. – Я хочу знати причину – от про що я покірно, смиренно прошу тебе. Має ж право чоловік, який міг би стати найщасливішим у світі, а натомість мучиться, почуваючись найнещаснішим серед смертних, має ж принаймні право знати, чому з вершини щастя йому призначено впасти у безодню розпачу?
   Слова Арторікса линули з такою щирістю, що Мірца почувалася переможеною, скореною, зачарованою. Кохання спалахнуло в її очах… Вона дивилася на юнака з такою глибокою любов'ю, що Арторіксу здавалося, ніби її кохання проникає у всі клітинки його тіла й душі.
   Їх обох охопило тремтіння, обидва вони, спрямувавши погляд одне на одного, здавалося, перебували під владою чарів. Так вони простояли кілька хвилин мовчки, аж нарешті Арторікс тремтячим, слабким голосом вимовив:
   – Вислухай мене, Мірцо! Я не боягуз… не легкодухий… Ти це знаєш… У бою я завжди серед перших, а при відступі серед останніх… Дух мій непохитний, і мені не властиві підлі почуття. У хвилини небезпеки я не боюся смерті, мати навчила мене бачити в ній справжнє життя душ наших, і це правда… Все це ти знаєш… і все ж, бачиш, зараз я плачу, як дитина…
   Мірца зробила рух до Арторікса, наче хотіла щось сказати йому. Та знову застигла мовчки. Юнак схопив її за руку й, ніжно пригортаючи до себе, схвильовано додав:
   – Кохана, не забирай у мене солодку мрію… скажи мені, що ти любиш мене… дозволь вірити, що ти любиш мене… Нехай відтепер сяє перед моїми очима цей промінь щастя… аби я міг думати, що маю право на таке блаженство…
   І, вимовляючи ці слова, Арторікс підніс руку Мірци до палаючих уст і став жагуче її цілувати, а дівчина тремтіла, немов листок. Вона шепотіла:
   – О, годі, Арторіксе… залиш мене… йди… якби ти тільки знав, якого болю завдають мені твої слова… якби ти знав, які це муки…
   – Але, може, це тільки мрія… може, твої ніжні погляди були оманою… Якщо це так… скажи мені… будь щирою… будь сильною… скажи: «Даремною була твоя надія, Арторіксе, я люблю іншого…»
   – Ні… я не люблю, ніколи не любила, – палко вимовила дівчина, – і ніколи не полюблю нікого, крім тебе!
   – О! – вигукнув у невимовному пориві радості Арторікс. – Бути коханим тобою… Хіба дано всемогутнім богам відчувати таку радість?
   – О, боги! – мовила вона, вивільняючись з обіймів юнака, що оповив її своїми руками. – Боги не тільки пізнають любов, вони впиваються радістю, а ми приречені любити мовчки, не маючи можливості вилити у взаємних поцілунках непоборний запал нашої любові, не…
   – Але хто ж, хто нам забороняє? – запитав Арторікс, очі якого сяяли радістю.
   – Не намагайся довідатися, хто наклав заборону, – сумно відповіла дівчина. – Не прагни довідатися… Така доля наша. Ми не можемо належати одне одному… Тяжка… жорстока… непереборна доля… Залиш мене… йди… не запитуй більше, – і, гірко ридаючи, вона додала: – Ти бачиш, як я страждаю? Чи знаєш ти, що я вважала б себе найщасливішою з людей? Але… це неможливо. Я не можу бути щасливою… мені це заборонено назавжди… Іди ж, не треба роз'ятрювати розпитами мою рану… Залиш мене на самоті з моїм горем.
   І, жбурнувши в кут свій щит, вона затулила обличчя руками й заридала.
   Коли переляканий Арторікс підбіг до неї й почав цілувати її руки, вона знову відштовхнула його, м'яко, але водночас наполегливо:
   – Біжи від мене, Арторіксе, якщо ти чесна людина й щиро любиш мене.
   Піднявши очі, вона побачила Цетуль, що саме проходила преторським майданчиком. Рабиня-нумідійка Цетуль двадцять днів тому прибігла в табір гладіаторів з Таранта, бо її пані, дружина патриція з Япігії, звеліла відрізати дівчині язика за зайву балакучість. Мірца гукнула її:
   – Цетуль! Цетуль! – і, повернувшись до Арторікса, додала: – Вона йде сюди… Сподіваюся, Арторіксе, тепер ти підеш!
   Галл взяв її руку й, палко поцілувавши, сказав:
   – Все ж ти повинна мені відкрити свою таємницю!
   – Не сподівайся, цього ніколи не буде!..
   У цю мить до намету підійшла Цетуль. Арторікс вийшов.
   – Ходімо, Цетуль, принесемо в жертву цю ягничку статуї Марса Луканського, – сказала Мірца, вказуючи на білу ягничку, прив'язану до кілка в одному з кутів намету.
   Нещасна німа рабиня кивком голови висловила свою згоду.
   У цей час Спартак зі своїми вершниками повернувся з розвідки. Він зустрів ворожих розвідників, напав на них і примусив утекти, взявши сімох у полон. Від них він довідався, що Красс із усім своїм військом прямує у Грумент Спартак підготував усе для бою із Крассом, який через два дні з'явився пополудні зі своїм військом, розташувавши його в бойовому порядку проти гладіаторів.
* * *
   Після сигналів, що пролунали в обох військах, почався рукопашний бій, який незабаром перейшов у жахливу різанину. Бій тривав чотири години. І легіонери, і гладіатори однаково хоробро билися, але до заходу сонця ліве крило війська гладіаторів, що перебувало під командою Арторікса, здригнулося; солдати-новачки гладіаторських легіонів не могли протистояти натиску римлян, тим паче, що після децимації[29] римські легіонери стали відважними й сміливими до зухвалості. Хаос посилювався щохвилини. Арторікс спішився і продовжував боротися проти ворога з пораненнями в груди і в голову, шолом його був розбитий, кров залила обличчя, але він не випускав з рук зброї. Його легіони продовжували відступати. У цей час з'явився розгніваний Спартак. Громовим голосом, дорікаючи солдатам, він крикнув:
   – Клянуся вашими богами, поразки перетворили вас на жалюгідних кроликів! Зупиніться, іменем Марса Гіперборейського, і йдіть за мною, боротися будемо разом, ми примусимо їх тікати, як це вже бувало не раз. Щойно ви почнете битися, як личить хоробрим, ми їх здолаємо.
   І, кинувши свій щит в оскаженілих ворогів, він вихопив меча у пораненого гладіатора й кинувся на римлян із двома мечами, як прийнято боротися в школах гладіаторів. Він так швидко ними вимахував, наносив удари з такою силою і спритністю, що незабаром полягла велика кількість легіонерів. Римляни змушені були відступити. Перед могутньою силою цих ударів не могли встояти ані щит, ані панцир. Побачивши це, гладіатори пожвавішали і з новими силами безстрашно кинулися в бій, а Спартак, проходячи через ряди найближчого легіону, творив такі ж чудеса, наближаючи перемогу.
   Але центр війська гладіаторів, на який були спрямовані всі сили Красса (він особисто командував своїм улюбленим шостим легіоном, що складався з ветеранів Марія й Сулли), більше не міг протистояти страшному натиску ветеранів, і почав відступати.
   Спартак був на лівому крилі, коли побачив сумне видовище втечі гладіаторів. Він кинувся до кінноти, що стояла в резерві саме за центром битви, підхопився на свого коня, наказав кавалерії вишикуватися у дванадцять рядів, аби створити другу бойову лінію. Втікачі з легіонів тепер могли пройти між бойовими рядами кінноти і сховатися у таборі. Фанфари протрубили їм збір.
   Але всі ці заходи не могли врятувати легіони центру й лівого крила: вони відступали надзвичайно безладно, з величезними втратами. Тільки праве крило, яким командував Гранік, відходило, дотримуючись порядку. Щоб стримати стрімкий натиск римлян і врятувати військо від цілковитої поразки, дванадцять загонів кінноти під керівництвом Спартака кинулися на римські когорти з такою силою, що легіонери змушені були квапливо відступити.
   Красс хотів ввести у бій свою кавалерію, але не ризикнув, бо настала ніч, і всі предмети зливалися в одну темну масу. Обидві воюючі сторони протрубили збір, і війська вернулися у свої табори. Бій припинився.
   Римляни втратили п'ять тисяч вояків, а гладіатори – вісім тисяч, тисячу двісті повсталих було взято у полон.
   Повернувшись у табір, Спартак за допомогою полководців, трибунів і центуріонів узявся впорядковувати свої легіони й подбав про лікування Арторікса, рани якого лікар визнав безпечними. Вождь наказав запалити в таборі вогні. Натомість сам зі своїм військом тихо залишив Грумент і попрямував у Неруль. Гладіатори прийшли туди близько полудня і рушили далі у Лавіній, де залишалися до глибокої ночі, а на світанку наступного дня пішли в Пандосію, звідти фракієць мав намір вирушати у Косенцію.
   У Пандосії до нього з'явився гонець від Красса. Відмовившись у свій час обміняти сто римських полонених, котрим Спартак зберіг життя, на Евтибіду, яка після зради й поразки біля гори Гарган жила в таборі претора, Красс тепер через свого гінця пропонував обміняти тисячу двісті гладіаторів, узятих у полон при Грументі, на сто римських патриціїв, які були в полоні у фракійця.
   Спартак, порадившись про це із Граніком і трьома іншими начальниками легіонів, прийняв пропозицію Красса. Він домовився з гінцем, що обмін полонених відбудеться через три дні в Росціан і.
   Коли гонець Красса виїхав, Спартак подумав, і не без підстав, що римський полководець зробив цю пропозицію в надії призупинити просування гладіаторів і виграти втрачений ним час. Тому він вирішив надіслати в Росціан тисячу двісті гладіаторів, дві тисячі коней і сто римських полонених, давши Мамілію, якому був доручений обмін, точний наказ не передавати римських полонених доти, поки він не отримає тисячу двісті гладіаторів. Щойно йому передадуть полонених, негайно посадити їх на коней, яких він приведе із собою, і галопом скакати в Темесу, від якої Спартак з військом буде перебувати на відстані чотирьох днів шляху. Там він отабориться й пробуде кілька днів. Якщо Мамілій побачить, що римляни намагаються обдурити його, він має знищити полонених римських патриціїв і бігти до Спартака, залишивши тисячу двісті гладіаторів напризволяще.
   Під час переходу з Пандосії в Темесу Спартак натрапив на збройний загін, який розвідники фракійця прийняли за римлян. Але це були п'ять тисяч рабів Гая Канніція, зібраних і організованих ним у загін. Усвідомивши свою провину перед Спартаком і покаявшись, Канніцій вів тепер свій загін у табір повстанців, заприсягнувши беззаперечно коритися Спартаку й суворо дотримуватися дисципліни.
   Фракієць по-братськи прийняв самніта і його солдатів, яких негайно ж наказав якнайкраще озброїти, розділив і поповнив ними свої дванадцять легіонів, один із яких віддав під керівництво Гая Канніція.
   Через п'ять днів після цього повернувся Мамілій з тисячею двомастами полоненими, до яких Спартак у присутності всього війська звернувся з короткою, але сповненою докорів промовою, давши їм зрозуміти, що не завжди знайдуться у таборі сто полонених римських патриціїв, які врятували б життя гладіаторів, що здалися живими ворогові. Якби не ця щаслива випадковість, то всі тисяча двісті гладіаторів висіли б тепер на деревах обабіч дороги, що веде із Грумента в Росціан, і стали б їжею для ворон і яструбів апеннінських лісів. Краще померти на полі битви, аніж віддатися живим у руки ворога.
   Красс запізнився в Темесу на двадцять днів. Однак за цей час він надіслав листи муніципіям Луканії, Апулії, Калабрії і Япігії з вимогою поповнити його військо солдатами, тож незабаром звідусіль до нього йшли підкріплення, і за п'ятнадцять днів він зібрав чотири легіони. Коли ж Красс виступив у похід проти Спартака, армія його складалась із ста тисяч вояків.
   Фракієць тим часом вів перемовини з піратами із Кілікії, які плавали уздовж берегів Тірренського моря. Він хотів, аби вони перекинули його військо в Сицилію, обіцяючи їм за цю послугу сплатити тридцять талантів. Ця сума становила всю скарбницю гладіаторів, хоча їм приписували небачені грабунки. Але пірати, погодившись на пропозицію Спартака й навіть отримавши від Граніка, який вів перемовини, десять талантів завдатку, у ніч перед посадкою війська Спартака на судна потай пішли з Темеси, обдуривши в такий спосіб фракійця. Можливо також, що вони побоялися помсти римлян за допомогу їхньому ворогові.
   У той час як вожді гладіаторів дивилися зі свого табору на вітрила піратських кораблів, що зникали за горизонтом, мані-пул розвідників сповістив про наближення Марка Красса.
   Гладіатори взялися до зброї й, вишикувавшись у бойову лінію, очікували на ворога. Але ще до того, як ворожі легіони приготувалися до бою, перша лінія військ Спартака, що складалася із шести перших легіонів, зненацька напала на римлян.
   У другій лінії фракійця було чотири легіони, а на правому й лівому крилах він розташував чотири тисячі кавалеристів.
   Два легіони Спартак затримав у Темесі, де у разі невдачі планував сховатися з усім військом, аби вичекати там нагоди для помсти.
   Перед тим як повести військо у бій, Спартак наказав начальникам шести легіонів, з яких складалася перша лінія, на випадок відступу сурмити в букцини й наказати через трибунів, центуріонів і деканів своїм солдатам відходити за другу лінію через її ряди.
   Бій тривав уже кілька годин. Обидва війська билися однаково хоробро й запекло, але Красс кинув у бій свіжі сили й розтягнув свою бойову лінію. Тоді Гранік, що командував гладіаторами в цьому бою, щоб уникнути оточення, вирішив відступити. Відхід, що здійснювався через ряди другої лінії, був здійснений швидко й досить організовано. Тому, коли римські легіонери занесли мечі, аби покінчити з утікачами, вони зіткнулися з новою лінією гладіаторів, яка потужним стрімким ударом примусила римлян тікати.
   Марк Красс змушений був сурмити збір, аби ввести в бій ще вісім легіонів.
   У цей час Спартак встиг оточити стіни міста широкими ровами, дбав про оборону й обмірковував план маневру, що допоміг би йому вийти зі скрутного становища.
   Фракієць категорично заборонив мешканцям виходити з міста. Вдень і вночі міська брама й стіни охоронялися гладіаторами. Накладена Спартаком заборона злякала мешканців Темеси. Спартак скористався цим страхом, і коли представники міської влади прийшли просити його вивести війська з міста, пропонуючи за це зброю, їстівні припаси й багато грошей, фракієць відповів, що єдиний спосіб позбутися жахів облоги й голоду – зібрати всі рибальські човни, човники, невеличкі судна у місті і якомога хутчіше доставити їх на берег, де стояла його кавалерія й три легіони. Надіслати до нього всіх суднобудівельних майстрів. Передати йому весь будівельний матеріал, який є у місті, щоб він міг побудувати флотилію для перевезення військ на сицилійський берег.
   Тільки це може врятувати населення від тривалої облоги й жахів війни.
   Міська влада, патриції Темеси і все населення міста погодилися на це. Незабаром на березі моря багато сотень майстрів за сприяння тисячі гладіаторів заходилися будувати флот.
   А в цей час Красс зайняв найважливіші позиції, послав гінців у Тури, Метапонт, Гераклею, Тарант і Брундизій з вимогою негайно надіслати йому зброю, катапульти й балісти, бо він розумів, що без них війна могла затягтися надовго.
   Тоді як один полководець готував своє військо до жорстокої облоги Темеси, а другий збирався переплисти до Сицилії й там підняти війну, розгнівана і охоплена нетерпінням Евтибіда плекала черговий план помсти: спробувати зненацька проникнути у місто. За її наказом дві рабині, привезені нею з Таранта, приготували мазь коричневого кольору якою вона протягом декількох днів фарбувала руки, обличчя, шию. Евтибіда тепер стала невпізнанною й схожою на ефіопку. Перевдягнувшись в одяг рабині, вона підібрала своє руде волосся, обв'язавши його широкою пов'язкою, що наполовину закривала вуха. Одного дня до світанку грекиня вийшла з табору із глиняною амфорою в руках. Вона скидалась на рабиню, що йде по воду. Евтибіда прямувала до пагорба, на вершині якого піднімалася стіна Темеси. Вдавана ефіопка, обережно пробираючись у досвітніх сутінках, незабаром опинилася біля джерела. Раптом вона почула приглушений шепіт і брязкіт мечів об щити. Вона здогадалася, що, цілком імовірно, це джерело охороняє когорта гладіаторів.
   Тоді вона звернула ліворуч і пішла уздовж пагорба, щоб обстежити місцевість. Пройшовши приблизно з півмилі, Евтибіда опинилася в місці, де пагорб утворював невеличке розширення і з'єднувався з більшим пагорбом. Жінка зупинилася й при слабкому світлі зорі почала роззиратися, їй здалося, що серед темної маси дерев видніється якийсь будинок. Вона придивилася пильніше і переконалася, що це храм. Вона швидко попрямувала до нього. За кілька хвилин Евтибіда дійшла до будинку. Він був невеличкий, але дуже гарний й витончений, побудований з мармуру в доричному стилі. Грекиня швидко зметикувала, що це священний храм Геркулеса Оліварія. Гладіатори його не охороняли.
   Їхні аванпости доходили тільки до невеличкого палацу на відстані двох польотів стріли від названого храму. Вона вирішила увійти всередину. Храм був порожній, і, обійшовши довкола, Евтибіда збиралася вже йти, аж раптом помітила старого жерця. Грекиня підійшла до старого і розповіла йому ламаною латиною, що вона хотіла наповнити свою амфору водою із джерела при храмі, що вона – рабиня одного з місцевих землеробів. її пан, довідавшись про наближення військ, утік і сховався в руїнах храму Януса у глибині долини, а там зовсім немає питної води.
   Жрець, проводжаючи рабиню до джерела, де вона повинна була набрати води в амфору, розговорився з Евтибідою про сумні часи й погані наслідки війни. Евтибіда погоджувалася з ним і хитрими запитаннями та вигуками заохочувала балакучого священнослужителя.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 [34] 35 36 37 38 39

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация