А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Спартак" (страница 27)

   Управитель зміряв його поглядом з голови до ніг, потім недбало й майже презирливо відповів:
   – Пана немає вдома.
   І повернувся спиною до фокусника, збираючись піти.
   – А якщо я прийшов до нього з Тускуланських пагорбів і в мене є до нього доручення від Аврелії Орестілли? – тихо мовив Арторікс.
   Управитель зупинився, повернувся до нього й пошепки сказав:
   – Ох… ти прийшов?… – і лукаво додав: – Розумію… Ремесло фокусника не заважає бути крилатим вісником богів… А-а-а… розумію.
   – Ти надзвичайно проникливий! – з тонкою іронією відповів Арторікс. І відразу добродушно додав: – Що вдієш – роблю, що можу.
   – Нічого не маю проти, – сказав управитель і додав: – Якщо хочеш побачити Катиліну, спустися до Форуму…Там ти напевно його знайдеш.
   І він вийшов.
   Щойно Арторіксу вдалося позбутися своїх нових шанувальників, що обсипали його похвалами, він спустився з Палатина і попрямував до Форуму, де тиснява й шум були ще більшими, ніж у будь-якій іншій частині міста.
   Тут повільно рухався у двох протилежних напрямках тритисячний потік людей: одні йшли до храму Сатурна, інші поверталися з нього. Всі портики навколо Форуму були переповнені патриціями, вершниками, плебеями й гарними жінками. Звідси, де глядачів менше штовхали, вони милувалися Форумом, де снувала радісна святкова юрба.
   Арторікс дійшов до храму Сатурна, сподіваючись угледіти Катиліну. Нарешті він побачив гордого розпусного патриція, який поринув у споглядання колегії весталок. Арторікс почав обережно проштовхуватися крізь юрбу, намагаючись дістатися до Катиліни.
   Але одна справа бажати, інша – виконати бажання. Лише за півгодини молодий галл зміг наблизитися до Луція Сергія, як і раніше зануреного у споглядання весталок. Арторікс тихо шепнув йому на вухо:
   – Світло й воля.
   Катиліна здригнувся, стрімко повернувся й, насупивши брови, суворо, майже з погрозою запитав фокусника, пильно вдивляючись у нього своїми сірими очима:
   – Що це означає?
   – Я від Спартака, – тихо відповів Арторікс. – Прибув у такому ось вигляді з Апулії. Мені треба перемовитися з тобою про важливі справи, славний Катиліно.
   Патрицій ще з мить дивився на фокусника, потім сказав:
   – Добре… Іди поруч, поки нам не вдасться вибратися із храму… Потім іди за мною на віддалі, поки ми не зможемо усамітнитися.
   Із презирством Катиліна заходився розштовхувати юрбу своїми сильними руками й гучно наказував оточуючим розступитися. Діючи у такий спосіб, Катиліна швидше за інших досяг виходу із храму, за ним невідступно йшов Арторікс.
   У такий самий спосіб вони пройшли через портик і опинилися на вулиці, а через півгодини, вибравшись із юрби, попрямували до Скотного ринку, де юрбилися продавці й покупці волів. На цій величезній площі, відведеній для торгівлі худобою, народу виявилося не так багато, і подорожани могли легко дістатися круглого храму Геркулеса Тріумфального. Арторікс тримав дистанцію.
   Проминувши храм Геркулеса, Катиліна підійшов до невеличкого храму Цнотливості патриціанок. Там він зупинився, чекаючи на фокусника, і Арторікс підійшов до нього.
   Як і було доручено Арторіксові, він виклав Катиліні пропозицію Спартака. Барвисто, правдиво, переконливо описав він міць гладіаторських легіонів. Довів, що відвага цих шістдесяти тисяч рабів, уже випробуваних у багатьох боях, удесятерилася б, якби їх очолив Луцій Сергій Катиліна, і за короткий час їхня кількість подвоїлася б. На підставі всього цього, анітрохи не перебільшуючи, можна було розраховувати на ряд перемог і через рік підійти з непереможним військом до воріт Рима.
   При цих словах очі Катиліни налилися кров'ю. Коли Арторікс закінчив свою мову, уривчасто й схвильовано заговорив Катиліна:
   – Ти спокушаєш мене… о юначе… я не знаю… Не хочу приховувати від тебе, що мені, патрицієві й римлянинові… огидно навіть подумати, що я можу стати на чолі війська рабів… хоробрих, відважних, нехай так… але все ж таки заколотників. Однак думка про те, що в моєму розпорядженні буде така потужна армія і я зможу її вести до перемоги… Адже я народжений для великих справ і ніколи не мав змоги отримати керування якою-небудь провінцією. Відчуваю, що ця думка…
   – Нехай вона не сп'янить тебе, не затьмарить твого розуму настільки, щоб ти міг забути, що ти римлянин і народжений патрицієм. Що олігархія, яка панує над нами, повинна бути знищена руками вільнонароджених і римською зброєю, а не зі злочинною допомогою варварів-рабів.
   Слова ці вимовив чоловік років тридцяти, високий на зріст, зі шляхетною поставою й гордовитим обличчям. Він ішов слідом за Катиліною і в цю хвилину виступив з-за рогу храму Цнотливості, біля якого вели бесіду Луцій Сергій і Арторікс.
   – Лентул Сура! – здивовано вигукнув Катиліна. – Ти тут?…
   – Я пішов за тобою, бо мені здався підозрілим чоловік, що начебто переслідував тебе. Я не раз пророкував тобі, що долею визначено трьом Корнеліям панувати Римом. Корнелій Цінна і Корнелій Сулла вже виконали це пророцтво, ти – третій обраний долею бути владикою Рима. Я хочу перешкодити тобі зробити помилку: хибний крок, замість наблизити тебе до мети, віддалить тебе від неї.
   – Значить, Лентуле, ти думаєш, що може випасти інший, кращий випадок, аніж пропозиція Спартака? Виходить, ти думаєш, що надалі нам удасться мати під нашим керівництвом легіони, подібні до війська гладіаторів, і здійснити наші плани?
   – Я думаю, що якби ми скористалися пропозицією Спартака, ми не тільки викликали б на себе ненависть нашого народу й прокльони всієї Італії, але й це послужило б не на благо римським плебеям, незаможним і обтяженим боргами, а тільки на користь варварам, ворогам римського народу. Невже ти думаєш, що вони дадуть нам право керувати й панувати? Кожен римський громадянин у їхніх очах буде ворогом, вони втягнуть нас у різанину й убивства, але ж ми, зі своєю надмірною простодушністю, збиралися розтрощити лише оптиматів!
   Лентул говорив твердо і спокійно. Поступове збудження Катиліни слабшало, кожен його рух видавав, що запал його згасає. Коли Сура закінчив свою промову, убивця Гратидіана втомлено схилив голову на груди і з глибоким зітханням тихо мовив:
   – Логіка твоя вбивча, немов відточений іспанський меч. Арторікс щось хотів сказати Лентулу, але той, зробивши наказовий жест, вимовив твердим тоном:
   – Іди, вертайся до Спартака. Передай йому, що ми захоплюємося вашою мужністю, але насамперед ми римляни. Скажи, щоб він скористався сприятливою нагодою і повів би вас по той бік Альп, кожного у його країну: подальша війна в Італії буде для вас фатальною. Іди, і хай супроводжують тебе боги.
   На цих словах Лентул Сура взяв під руку похмурого мовчазного Катиліну і повів його у бік Скотного ринку.
   Арторікс ще довго проводжав розгубленим поглядом дві фігури, що віддалялися. Його вивів із задуми Ендиміон, що стрибнув на нього й почав лизати йому руки. Тоді вдаваний фокусник повільно покрокував до Мугіонських воріт.
   Коли галл підійшов до курії, де також юрбився народ, сонце вже наближалося до заходу. Арторікс був занурений у свої сумні думки, викликані словами Сури, і навіть не помітив, що вже досить довго за ним стежить Метробій, – то йде за ним, то забігає наперед і уважно його розглядає. Тільки вийшовши на площу біля Гермальської курії, він помітив міма й відразу ж впізнав його, бо тривалий час жив на віллі Сулли в Кумах і знав комедіанта, частого гостя в домі диктатора. Побачивши Метробія, Арторікс схвилювався, побоюючись, щоб він не впізнав у ньому гладіатора Сулли.
   Помізкувавши трохи, галл вирішив вийти зі скрутного становища й прискорив кроки в надії на те, що Метробій опинився тут випадково й не впізнав його. У найгіршому разі він сподівався, загубившись у юрбі, зникнути з поля зору переслідувача.
   Здавалося, доля захищала Арторікса. Біля входу в будинок якогось патриція юрбилися його клієнти. Кожний тримав у руці по свічці: з нагоди свята сатурналій вони, відповідно до звичаю, принесли ці свічки в дарунок сенаторові – хазяїнові цього дому і своєму патрону.
   Арторікс добіг до цієї юрби клієнтів. Працюючи ліктями, він протиснувся в неї і пробрався в будинок патриція. Воротареві, що запитав у нього, навіщо й куди він іде, Арторікс відповів, що хоче запропонувати хазяїнові дому дати виставу для його клієнтів і таким чином сенатор віддячить їм за принесені йому дарунки.
   Воротар пропустив фокусника разом із клієнтами свого пана. Арторікс, добре знайомий з розташуванням будинків заможних римлян, зазвичай побудованих на один лад, негайно ж пробрався у внутрішній двір, посередині якого стояв жертовник з вівтарем для лаврів, і пошукав, чи немає іншого виходу, через сад. Вихід і справді виявився. Скориставшись метушнею, що панувала в будинку через сатурналії і ще більше зросла із приходом юрби, він прокрався до парадної зали, потім пройшов довгим коридором у сад, а звідти – до воріт. Другому воротареві він розповів, що дав виставу у присутності його пана й тепер поспішає у своїх справах, тому він дуже просить випустити його через садову хвіртку бо біля головного входу юрбиться дуже вже багато народу. Воротар, відчинивши хвіртку, випустив фокусника, проводжаючи його привітною усмішкою. Арторікс опинився в провулку, що виходив на Нову вулицю. Сутеніло, тож Арторікс вирішив якомога швидше вийти з міста через найближчі ворота. Він спустився найкоротшим проїздом до Нової вулиці, що вела від Великого цирку до ріки, і опинився на чудовій набережній, прокладеній по лівому березі Тибру, від Флументанських до Потрійних воріт. Арторікс негайно ж повернув ліворуч до найближчих, Потрійних воріт. Вулиця була безлюдна. Фокусник ішов швидко й зустрів лише декількох громадян, що поспішали в цирк і на Форум.
   Не встиг Арторікс пройти й триста кроків вулицею, як почув позаду чиїсь квапливі кроки. Він зупинився на мить, прислухався – кроки наближалися. Тоді він засунув праву руку за каптан і, витягнувши звідти кинджал, швидко рушив далі.
   Але той, хто йшов за ним, певно, намагався наздогнати його. Кроки наближалися. Тоді, скориставшись поворотом вулиці, галл зупинився біля одного зі старих дубів над дорогою, сховався за товстий його стовбур і затамував подих: він хотів переконатися, чи був це Метробій, чи ж якийсь громадянин, що поспішав у своїх справах. Незабаром фокусник почув важке дихання людини, що наближалося, і побачив… Метробія.
   Не бачачи більше перед собою Арторікса, Метробій зупинився і, роззирнувшись навколо, мовив здивовано:
   – Куди ж він дівся?
   – Я тут, наймиліший Метробію, – сказав Арторікс, виходячи зі сховку. Галл вирішив прикінчити комедіанта, помститися йому за всі образи, за зрадництво й за всю шкоду заподіяну справі гладіаторів, а заразом уникнути небезпеки, котра йому загрожувала.
   Метробій відступив на кілька кроків до протилежного боку вулиці, де низька стіна заввишки приблизно у половину людського росту огороджувала береги ріки, і, звертаючись до Арторікса, заговорив солодкавим голоском:
   – Ох, виявляється, це справді ти, красеню-гладіаторе!.. Я впізнав тебе… тому і йшов за тобою… Ми познайомилися з тобою на віллі Сулли в Кумах… Я хочу запросити тебе повечеряти зі мною… вип'ємо доброго старого фалернського…
   – Ти запрошуєш мене на вечерю в Мамертинську в'язницю, старий зраднику, – суворо мовив Арторікс, наближаючись до міма. – Мене розіпнули б на хресті, а тіло моє пішло б на вечерю есквілінським воронам!..
   – Та що ти! Що за нісенітниці ти говориш? – злякався Метробій, відступаючи далі. – Хай спопелить мене Юпітер своїми блискавками, якщо я брешу! Я збирався почастувати тебе чудовим фалернським!..
   – Ні, клятий п'яничко, сьогодні тобі доведеться пити каламутну воду Тибру, – промовив гладіатор і, відкинувши далеко від себе сходи, мотузки й мавпочку, кинувся на старого комедіанта.
   – На допомогу! Допоможіть… друзі… він убиває мене!.. Сюди! На допомогу! – кричав комедіант, тікаючи в напрямку до Нової вулиці, але галл наздогнав його й схопив за горло. Метробій стих.
   Арторікс процідив крізь зуби:
   – Ох, негіднику, ти запросив ще й приятелів своїх до вечері, на яку кликав мене!..Так, так, от вони… біжать сюди…
   І він міцно стиснув у правій руці кинджал, а Метробій знову заходився кликати на допомогу рабів і клієнтів з дому сенатора, де нещодавно знайшов собі притулок Арторікс. Вони кинулися слідами галла. При світлі смолоскипів Метробій і Арторікс побачили, що з Нової вулиці по набережній Тибру біжить ціла юрба. Тоді Арторікс кілька разів устромив кинджал у груди Метробія й, задихаючись од гніву, глухо вимовив:
   – Тебе вони врятувати не встигнуть, а мене їм схопити не вдасться. Підлий негіднику!.. – і, піднявши обома руками напівмертвого міма, що стогнав слабким голосом, спливаючи кров'ю, Арторікс кинув його в річку, крикнувши: – Нині ввечері, старий п'янице, вип'єш води, – вперше і востаннє в житті.
   По цих словах почувся плюскіт, розпачливий крик, і Метробій зник у каламутних хвилях бурхливої ріки.
   – От і ми!.. Метробію…
   – Не бійся!..
   – Ми розіпнемо підлого гладіатора!
   – Йому від нас не втекти! – кричали в один голос раби й громадяни, що збіглися на шум. Переслідувачі були вже не більш як за п'ятдесят-шістдесят кроків від Арторікса.
   Гладіатор, скинувши із себе пенулу, схопив Ендиміона й кинув собаку в річку, потім виліз на парапет і сам теж кинувся в Тибр.
   – Допоможіть!.. Помираю!.. Поми… – ще раз скрикнув Метробій, що з'явився на поверхні річки, але каламутні хвилі понесли його до Потрійних воріт.
   Переслідувачі кричали, але ніхто нічого не робив, аби урятувати потопельника. Арторікс тим часом швидко плив проти течії, прямуючи до протилежного берега.
   Ті, хто зібрався на березі, кляли його, на чому світ стояв, і бідкалися про долю Метробія, котрий вже не виринав з річкової безодні. А гладіатор, перепливши на протилежний берег, помчав до Янікульського пагорба і зник у густому мороці, що оповив місто.

Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 [27] 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация