А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Спартак" (страница 19)

   Та всі ці посланці потрапили до рук Спартака, бо він наказав стежити не тільки за дорогами, а й за стежками та доріжками, тож оборона Ноли зійшла нанівець. Мешканці міста були погано озброєні й доволі темні у військовій справі. Боротьба тривала не більше двох годин: гладіатори швидко і з незначними для себе втратами подолали міські стіни, проникли у місто. Роздратовані опором, легіонери заходилися бити і грабувати містян. Попри найсуворішу дисципліну, впроваджену Спартаком, солдати сп'яніли від смаку крові, їх охопила жага руйнувань.
   Спартак побіг вулицями міста, аби приборкати гладіаторів, припинити грабунок і вбивства. Завдяки його величезній силі волі й енергії він за кілька годин домігся припинення різанини. Незабаром букцини протрубили збір, і зусібіч на заклик слухняно почали стікатися гладіатори. Поширилися чутки, що за наказом Спартака легіон повинен у повному складі з'явитися на грандіозний форум Ноли. Менш як за годину легіон гладіаторів вишикувався на площі в повному бойовому порядку у три ряди. Спартак з'явився на сходах храму Церери. Він був блідий, обличчя його було грізним. Кілька митей він стояв серед глибокої тиші з опущеною головою, у скорботних роздумах. Нарешті він звів голову і, гнівно блискаючи очима, вигукнув своїм могутнім голосом, що пролунав на всю площу:
   – Дикі злочинці, невже ви прагнете, аби вас називали грабіжниками, розбійниками і вбивцями?
   І він замовк.
   Запала кількахвилинна мовчанка. Спартак продовжив:
   – Невже це та воля, що ми несемо рабам, та дисципліна, за допомогою якої ми намагаємося стати людьми, гідними віднятих у нас прав? Чи це шляхетні вчинки, якими ми заслужимо повагу, чи це чесноти, які ми повинні показувати? Хіба вам мало того, що проти нас – велич і могутність римського імені, ви ще бажаєте, щоб вас проклинали і бажали помсти усі народи Італії? Мабуть, вам мало тієї сумної слави, що створили нам наші гнобителі? Вона ж бо йде попереду нас і підтримує думку, що ми – варвари, грабіжники й найпідліші люди! Усього цього вам замало. Замість того, аби гарними діяннями, найсуворішою дисципліною, зразковою поведінкою спростувати наклеп, жертвами якого ми є, ви хочете посилити його мерзенною поведінкою, ганебними й підлими вчинками!.. Не допоможуть вам ні надзвичайна сила ваших м'язів, ані ваша мужність, якщо ви не вивчите й не застосуєте на ділі дисципліну. Як перейняли ви від римлян їхній бойовий порядок, так повинні перейняти і їхню дисципліну.
   Якщо ви хочете, щоб я був вашим вождем, я жадаю від вас уміння коритися, бути стриманими, бо сила війська – у порядку, у покорі, у стриманості. Кожен має заприсягти своїми богами, і всі ви повинні заприсягти мені своєю честю, що відтепер ніколи не дасте мені приводу дорікнути вас у розбещеності й непокорі. Лише так ми будемо гідні волі, якої прагнемо, лише так ми можемо здобути перемогу над найдужчим і найхоробрішим військом у світі.
   Гул схвалення супроводжував промову Спартака. Гладіатори були скорені грубуватою, але жагучою й емоційною промовою свого ватажка. А коли він закінчив промову довго не змовкали одностайні вигуки схвалення й оплесків.
   Спартак вивів свою армію з Ноли й наказав отаборитися поблизу міста, на одному з пагорбів. Дві когорти стояли на сторожі біля міста. У Нолі він здобув велику кількість зброї, панцирів, щитів і склав їх у своєму таборі, щоб озброїти новоприбулих рабів і гладіаторів.
   Біля Ноли Спартак провів більше двох місяців, неупинно вдосконалюючи бойову майстерність і вміння володіти зброєю своїх воїнів, кількість яких дедалі зростала й досягла восьми тисяч. Незабаром він уже міг скласти з них два легіони.
   У Римі між тим було вирішено відправити проти гладіаторів претора Публія Варинія з легіоном, що здебільшого складався з добровольців і молодих новобранців, ветеранів і легіонерів, випробуваних у походах.
   Та за кілька днів до виступу з Рима Публія Варинія із шеститисячним військом з Епіциніиського лісу (розташованого між Сутрі й Суессою-Пометією, неподалік Аппієвого шляху) ввечері вийшло понад дві тисячі чоловіків. Багато з них були озброєні лише косами, тризубцями, сокирами й серпами, а деякі – лише загостреними кілками, і тільки дехто мав списи чи мечі.
   Це були гладіатори зі шкіл Акціана, Юлія Рабеція й інших римських ланіст. За наказом, отриманим від Крікса, вони зібралися поодинці, а потім розділились на чотири когорти й двадцять маніпул. Легіонери під проводом Крікса рухалися в напрямку до Везувію для об'єднання з легіонами Спартака.
   Вранці п'ятнадцятого лютого, після того як Метробій вирушив з доносом про змову гладіаторів до консулів Котте й Лукулла, Крікс обійшов школу за школою, аби попередити гладіаторів про те, що сталося і закликати їх до спокою й обережності. В одній зі шкіл його заарештували й доправили в Мамертинську в'язницю. Його тримали там понад два місяці, сікли різками, і певно-таки засудили б до розп'яття, якби не гладіатори, які благали своїх ланіст клопотати за Крікса перед Цетегом, Лентулом, Юлієм Цезарем і Катиліною. Зрештою вони домоглися його звільнення.
   Крікса випустили з в'язниці, але він розумів, що за ним невпинно стежать і що всі школи й всі гладіатори перебувають під пильним наглядом. Він вирішив удати, ніби нічого не знає, був до всього байдужий, аби якщо не розвіяти, то принаймні зменшити підозри ланіст і влади.
   Нарешті хитрощами і вивертами оминувши серйозні небезпеки, через чотири місяці після початку повстання Кріксові вдалося втекти з Риму і сховатися у Епіцініиському лісі. Він був переконаний, що як не всі гладіатори, яким він призначав зустріч, то принаймні більшість із них прийдуть сюди. Так і сталося. Два дні галл ховався в тінистих закутках лісу, чекаючи на товаришів, а потім вирушив на Везувій. Після чотириденного важкого переходу він прибув туди на чолі двадцяти маніпул.
   Радість із приводу їхнього прибуття була невимовною! Спартак зустрів Крікса по-братськи – він любив і цінував його понад усе.
   Дві тисячі гладіаторів, яких привів Крікс, одразу озброїли й розподілили рівномірно по двох легіонах. Одним командував Еномай, а другим Крікс. Спартака одностайно проголосили верховним ватажком війська гладіаторів.
   Два дні потому розвідники доповіли Спартаку, що Аппієвим шляхом прискореним маршем рухається претор Публій Вариній з військом. Ватажок гладіаторів наказав війську тихо знятися з табору й уночі швидко рушив назустріч ворогові.

   Розділ 13
   Від Казилінського до Аквінського бою

   У Публія Варинія було шість тисяч легіонерів, триста вершників, тисяча велітів і шістсот пращників – усього вісім тисяч молодих, дужих, добре озброєних воїнів. Швидким маршем Публій Вариній за три дні дійшов до Кайєти. Розбивши тут табір, він викликав до себе Павла Гарденія Тибуртіна, префекта кінноти, і наказав йому негайно пробратися за Капую, зібрати там точні й докладні відомості про розташування повстанців, їх кількість, озброєння й, по можливості, про їхні плани.
   Молодий Тибуртін сумлінно виконав доручення й побував не лише у Капуї, а й у Кумах, у Байї, у Путеолах, у Геркуланумі й Неаполі, і навіть у Помпеї й Ателлі. Всюди він збирав відомості про ворога. Через чотири дні він повернувся у табір Варинія і доповів, що кількість повстанців сягає десяти тисяч, що вони добре озброєні й навчені римській тактиці ведення бою, що їхній табір знаходиться поблизу Ноли, звідки вони роблять вилазки околицями і ніби не збираються змінювати розташування свого табору. Отримавши усі ці відомості, Вариній вирішив розподілити свої сили й наступати на табір гладіаторів у двох майже паралельних напрямках, аби напасти на них одночасно з двох боків. Таким тактичним маневром він сподівався домогтися блискавичної перемоги. Він доручив квестору Гнею Фурію командування чотирма когортами легіонерів, трьомастами велітами, двомастами пращниками і сотнею вершників та наказав йому йти Аппієвим шляхом до Суесси. Він мав дійти до Байї і зупинитися тут на тиждень, а потім рушити в Ателлу й там очікувати подальших розпоряджень Варинія. Сам же Вариній прямував до міста Кавдія, аби зайти у такий спосіб у тил гладіаторів. Таким був план Публія Варинія, і, слід визнати, доволі непоганий, але його успішне виконання було б можливе лише за умови, що гладіатори залишаться на місці й очікуватимуть римлян у Нолі, а у цьому Вариній не мав жодних сумнівів.
   Щойно фракієць розвідав, що претор виступив проти нього і довідався, що той уже в Кайєті, то одразу рушив Доміцієвим шляхом у Літери і прибув туди, зробивши два виснажливих, але швидких переходи.
   Спартак вже знав од своїх розвідників, що частина ворожих сил отаборилася в Тиферні. Він одразу збагнув, якої помилки припустився претор Вариній, розділивши свої сили навпіл. Фракієць розгадав плани квестора й негайно ж зметикував, як варто вчинити – стрімким кидком урізатися поміж ворожих військ і розбити кожне з них по черзі.
   Прийнявши рішення, Спартак звернувся з короткою промовою до свого війська, щоб підбадьорити й надихнути стомлених солдатів, на яких чекав ще один виснажливий перехід.
   Цей перехід дав можливість Спартаку швидко, до світанку, перекинути своє військо до Капуї. За три милі від міста він наказав розкинути намети й дозволив своєму війську відпочити протягом декількох годин, а в цей час квестор Фурій рушив до Кал. Опівдні Спартак знову наказав сурмити похід. Посміюючись над страхом захисників Капуї, які замкнули усі ворота, спустили ґрати й піднялися на вал в очікуванні штурму, він пройшов повз місто парфумерів і попрямував у бік Казиліна. Там він був надвечір, у той самий час, коли квестор Фурій з'явився в Кали.
   Тільки-но табір було розбито, Спартак дозволив своїм воякам відпочити кілька днів, щоб вони могли відновити сили, поки квестор Фурій – а Спартак припускав, що той продовжує рухатися Доміцієвим шляхом – дійде до Літерна. Тоді фракієць розраховував ударити в тил і знищити його когорти.
   Завбачливий Спартак покликав до себе Борторікса й наказав йому після шестигодинного відпочинку, близько опівночі, розділити кінноту на два загони – один відправити до Тиферна, щоб отримати відомості про вороже військо, другий загін відвести до Кал і обстежити місцевість. На світанку обидва загони мали повернутися у табір і повідомити про результати розвідки.
   За годину до сходу сонця першими повернулися розвідники з Кал. Вони повідомили, що ворог просувається з боку Казиліна. Спочатку Спартак не повірив, але, розпитавши докладно начальника розвідки і помізкувавши, зрозумів, що відбулося: гладіатори відійшли з Доміцієвого шляху праворуч, щоб дати прохід Фурію, а потім зайти йому в тил, але в цей же момент і римлянин звернув ліворуч, аби уникнути зустрічі із гладіаторами й сховатися у Капуї. Тобто обидва війська зійшли з консульської дороги й тепер мали зустрітися на преторському шляху.
   Спартак негайно наказав сурмити підйом. Не знімаючи з табору всього війська, він наказав виступити першому легіону і вишикував його у бойовому порядку. Другий легіон він розділив на дві частини і спрямував через поля й виноградники – одних ліворуч, других праворуч, наказавши їм відійти подалі й сховатися. А в самий розпал битви, поки римляни зметикують що до чого, оточити їх та атакувати із флангів і тилу.
   Сонце вже зійшло, і промені його золотили довколишні долини, яскраво-зелені виноградники, ниви з налитим колоссям, квітучі луги. У цей момент з'явився авангард римлян. Назустріч йому рушив ланцюг легко озброєних гладіаторів. На ворога градом посипались камені і свинцеві кулі. Римляни негайно ж повернули назад, аби попередити квестора Фурія про наближення ворога. Тоді Спартак скочив на могутнього вороного коня, якого весь час тримали напоготові. Він звелів протрубити сигнал до атаки прискореним маршем, аби першими завдати удару ворогові.
   Отримавши звістку про гладіаторів, Гней Фурій негайно ж дав наказ своїй колоні легіонерів зупинитися, а пращникам і велітам – розсипатися ланцюгом. Він хотів уникнути оточення свого війська силами ворога, адже тепер вони значно переважали. Легіонерам він наказав зайняти позиції на прилеглому пагорбі, розраховуючи, що в той час як веліти й пращники приймуть на себе перший удар гладіаторів, когорти вишикуються у бойову лінію.
   Щойно римляни виконали наказ квестора, як гладіатори атакували фронт пращників. Та Фурій встиг розташувати в бойовому порядку свої чотири когорти. Римляни протрубили атаку, і легіонери так стрімко кинулися на ворожих велітів, що тим у свою чергу довелося відступити. Спартак наказав подати сигнал до відступу, і тоді дві тисячі легкоозброєних гладіаторів, кинувши останні дротики у ворога, зникли поміж колонами гладіаторів, що насувалися з громовим криком «барра». Незабаром лунав страшний гул од ударів по щитах, брязкіт мечів і дикі крики.
   Запеклий бій тривав близько півгодини. Хай як запекло й мужньо боролися римляни, але їх за чисельністю було значно менше ніж гладіаторів, і вони не мали змоги довго протистояти страшному натиску повстанців. Незабаром легіонери Фурія почали відступати. У цей момент із засідки з'явився Крікс зі своїм другим легіоном. В одну мить римляни були оточені, атаковані з тилу й флангів, ряди їх змішалися, вони здригнулися і кинулися врозтіч. Деяким удалося врятуватися, більшість опинилися в оточенні й загинули смертю хоробрих. Одним із перших серед них упав Фурій. Різанина під Казиліном тривала менше двох годин.
   Наступного дня після нової перемоги гладіаторів Спартак, не гаючи часу, звернув свій табір до Казиліна і, пройшовши через Кали, надвечір прибув до Теана Сидицінського. Його легіони були стомлені тривалим переходом. З повідомлень розвідників Спартак розрахував, що Вариній мав тут пройти два-три дні тому.
   Після довгих міркувань, зваживши усі переваги, які давала йому здобута напередодні перемога, а також з огляду на вигоди своїх позицій у районі Теана Сидицінського, Спартак вирішив піти напереріз преторові Варинію і вступити з ним у бій до того, як римляни отримають підкріплення від союзників, адже тоді перемогти когорти претора буде значно складніше.
   Тож наступного дня фракієць залишив Теан Сидицінський і рушив правим берегом Вултурна до Кавдинської ущелини. Він прибув туди через вісім годин й отаборився на березі річки. Вранці ж наказав зрубати безліч товстих дерев і перекинути колоди через обмілілу в цю пору року річку. По цьому містку він переправив своїх воїнів на лівий берег, неподалік Кавдинських гір зайняв ключову позицію і став чекати на ворога.
   Римляни не забарилися. Почався бій. Жорстокий і кровопролитний, він тривав аж до вечора. Римляни боролися хоробро, мужньо й робили все, що могли, але надвечір вони зазнали цілковитої поразки й відступили. Тоді Спартак наказав сурмити відбій, і щойно піхота гладіаторів залишила бойовище, їхня кавалерія щодуху кинулася за юрбами втікачів. Понад дві тисячі римлян загинуло в цій фатальній битві під Кавдинською ущелиною. Понад тисяча п'ятсот поранених, серед них і сам Вариній та його трибуни. Більша частина поранених потрапила до рук переможців, але Спартак, роззброївши їх, відпустив на волю. Він вирішив, поки на його боці не буде великої кількості міст, не брати полонених, бо присутність їх у таборі могла б бути небезпечною.
   Через три дні після бою на чолі десяти тисяч воїнів Спартак з'явився біля стін Капуї. Він відправив у місто глашатая, вимагаючи, щоб префект і сенат випустили з міста п'ять тисяч гладіаторів зі школи Лентула. Якщо ж влада відмовиться виконати цю вимогу, Спартак погрожував розпочати штурм міста і взяти його силоміць. Звістка про перемогу Спартака вже докотилася до Капуї і страшенно налякала мешканців міста. Поява грізного ворога біля міської брами нажахала ще більше. Вимоги й погрози Спартака довершили справу – усіх охопила паніка.
   Сенат зібрався у храмі Діани, а біля храму, на форумі, скупчилася тьма народу. За півгодини позачинялися всі крамниці; жінки порозпускали волосся й кинулися в храми молити богів про допомогу; на вулицях лунали вигуки плебеїв, які наполягали на виконанні вимог гладіаторів задля убезпечення міста від жахливої різанини.
   Меттій Лібеон, блідий, зі спотвореним від страху обличчям, затинаючись од хвилювання, виклав сенату вимоги Спартака. Сенатори, сполотнілі, як і префект, мовчки дивилися один на одного, ніхто не наважувався висловитися і бодай щось порадити у таку небезпечну хвилину…
   Зрештою було вирішено пристати на умови Спартака. Так випустили п'ять тисяч гладіаторів, замкнених у школі Лентула. У таборі Спартака їх зустріли вельми радісно, одразу ж наділили зброєю – новоприбулі склали третій легіон, командування яким було доручене Борторіксу, а Брезовіра призначили префектом кінноти.
   Незабаром Спартак повернувся в Нолу, отаборився й пробув там близько тридцяти днів, щодня із запалом вишколюючи новий легіон. У цей час фракієць отримав відомості, що претор Вариній поповнює свої легіони новими солдатами, маючи намір напасти на гладіаторів.
   Спартак вирішив випередити Варинія. Він залишив Крікса із двома легіонами в Нолі, взяв із собою перший легіон, яким командував Еномай, перейшов Апенніни і, вступивши в Самній, з'явився під Бовіаном.
   Вариній повідомив римський сенат про халепи й невдачі, що спіткали його на цій війні. Аби покласти їй край, потрібні були підкріплення чисельністю не менше двох легіонів. Нагадуючи про свої колишні заслуги перед батьківщиною, чесний солдат просив сенат зробити йому, ветеранові багатьох боїв, милість – дати можливість змити зі своєї совісті ганьбу поразки й довести війну до кінця. Прохання було почуте… Вариній отримав вісім когорт, у складі яких було понад чотири тисячі ветеранів. Також сенат дозволив йому набрати серед марсів, самнітів і піцентів ще шістнадцять когорт, аби він мав змогу сформувати два легіони, необхідні для придушення заколоту гладіаторів.
* * *
   Спартак підійшов до Бовіану з наміром нав'язати Коссинію бій. Одначе той діяв відповідно до отриманих розпоряджень і замкнувся у місті, страшенно обурюючись наказом, тож йому довелося терпіти невпинні кпини гладіаторів. Та Спартак розгадав план Варинія і вирішив не дати йому часу набрати солдат у Самнії й Піцені. Залишивши під Бовіаном Еномая з одним легіоном, що отаборився біля міста, а сам він із кінним загоном повернувся в Нолу.
   Тут на нього очікували хороші новини. Перша і найприємніша – прихід гладіатора Граніка, що привів із собою понад п'ять тисяч вояк. З таким підкріпленням військо гладіаторів, розділене на чотири легіони, сягало двадцяти тисяч, і Спартак відчув себе непереможним. Другою несподіваною й не менш приємною новиною був приїзд Мірци.
   – Спартаку!.. Ох, Спартаку!.. Любий брате мій! Як я боялася за тебе… Я думала про всі небезпеки, що чигали на тебе у цій кровопролитній війні!.. Я не знала ні хвилини спокою… просто жити не могла… усе думала: «А може, він поранений і йому потрібна моя допомога!» Адже ніхто, любий Спартаку, ніхто не міг би так доглядати за тобою, як я… якби… коли… хай урятують тебе великі боги! І я плакала цілими днями й усе просила Валерію, милу мою пані… щоб вона дозволила мені поїхати до тебе… і вона, бідолашна, виконала моє прохання. Хай буде їй заступницею Юнона за її доброту… Вона відпустила мене до тебе… І знаєш, вона подарувала мені волю!.. Я тепер вільна… я теж вільна… І я тепер назавжди залишуся з тобою.
   Вона щебетала, як дитина, а з очей її лилися сльози, але бідолашна дівчина усміхалася братові, і у всіх її рухах відчувалася радість, що сповнювала її серце.
   Неподалік мовчки стояв, спостерігаючи цю сцену, білявий красень Арторікс. Обличчя його то осявало радістю, то затуманювалося сумом. Він теж усього кілька днів тому прибув із Граніком з Равенни. Наблизившись до Спартака, він сором'язливо сказав:
   – А мене, любий Спартаку, непереможний наш ватажку мене ти хіба не обіймеш і не поцілуєш?…
   – Арторіксе! – вигукнув Спартак і, міцно обійнявши його, пригорнув до своїх грудей. – Улюблений мій друже!.. Дай я тебе поцілую, шляхетний юначе!
   На додачу до всіх радостей, які відчув Спартак за останні місяці, до щастя блискучих перемог і чудових успіхів, яких він домігся з перших днів жахливої війни, доля послала йому ще одну радість: він міг обійняти свою сестру й Арторікса – найдорожчих для нього людей.
   Та незабаром обличчя Спартака спохмурніло. Схиливши голову на груди, він глибоко зітхнув і поринув у скорботні думки. Попрощавшись із друзями, він разом із сестрою пішов у свій намет: йому так кортіло розпитати Мірцу про Валерію, але сором заважав йому заговорити про це із сестрою.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 [19] 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация