А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Спартак" (страница 18)

   Розділ 12
   Про те, як завдяки своїй спритності Спартак збільшив кількість прихильників із шестисот до десяти тисяч


   Щойно звістка про поразку когорт Сервіліана облетіла сусідні міста, у Кампаньї стривожилися. Усіх приголомшили подробиці розгрому легіонерів. Префекти міст відправляли одного по одному гінців до Меттія Лібеона, префекта усієї провінції, вимагали вжити негайних заходів для усунення небезпеки. Переляканий Меттій у свою чергу посилав гінців у римський сенат, благаючи його якнайшвидше дати підкріплення. Та у Римі, вочевидь, бунт гладіаторів не сприйняли з належною серйозністю. Лише Сергій Катиліна і Юлій Цезар розуміли небезпеку повстання рабів. їм було відоме його коріння, його розмах, вони знали найхоробрішого вождя гладіаторів. Крім них, ніхто не думав про когорти, розгромлені гладіаторами. Уцілілі солдати розповідали подробиці бою і звинувачували у всьому самовпевненого й неосвіченого трибуна Сервіліана, якого встигли глузливо прозвати «маленьким Варроном». З іншого боку, Рим у цей час змушений був вести війни з серйознішими і небезпечнішими ворогами: проти його панування повстала майже вся Іспанія на чолі з безстрашним Серторієм. Хоробрість юного Помпея і тактика старого, досвідченого Метелла відступали перед його розумом і сміливістю. Одночасно проти римлян пішов і могутній Мітрідат. Він же розбив Марка Аврелія Котту, що був тогоріч консулом із Луцієм Ліцинієм Лукуллом.
   Спартак намагався сформувати військо гладіаторів, дотримуючись принципів організації бойового строю і порядків римського війська. І коли після перемоги над Титом Сервіліаном він вступив у Помпею, то замовив значок для першого легіону гладіаторів. На ратищі, там, де в римлян був прикріплений орел, Спартак звелів прикріпити червону шапку – головний убір рабів, яких збиралися відпустити на волю. Під шапкою він наказав прибити невелике бронзове зображення кішки – волелюбної тварини. Крім того, за римським звичаєм, він призначив значки центуріям. До ратища були прикріплені дві з'єднані руки, теж із бронзи, а під ними – шапка із двома номерами – когорти й легіону. Спартак, хоча й зміг виступити лише з невеликим збройним загоном, анітрохи не сумнівався, що до нього приєднаються всі гладіатори Італії і що згодом очолювана ним армія матиме багато легіонів і багато когорт.
   Улаштувавшись на Везувії й прилеглих до нього рівнинах, Спартак щодня змушував свої загони тренуватися і вивчати тактичні прийоми римських легіонів: розсовувати і змиками ряди, сходитися в наміченому пункті, робити обхідні маневри, повертатися праворуч і ліворуч, шикуватися у колону й у три бойові лінії із третьої, перейшовши через другу, займати місце в першій лінії. Зібравши труби й букцини, відняті в легіонерів Сервіліана, Спартак організував оркестр сурмачів, навчив їх сурмити ранкову зорю, збір і сигнал до атаки. Тож Спартак з користю використав вільний від боїв час, навчаючи своїх солдат військової майстерності, тактиці ведення бою. Він готувався чинити завзятий опір ворогові, нападу якого очікував з дня на день.
   Клодій Гпабр і справді не забарився. Зібравши свої когорти, він прискореним маршем рушив проти гладіаторів. Атака мала розпочатися пополудні, на двадцятий день перебування гладіаторів на Везувії. Близько першої маніпул легко озброєних піхотинців розсипався по лісу, що простягався по обидва боки стежки. Повільно піднімаючись на гору, маніпул наблизився до табору гладіаторів і став обсипати його стрілами. Але відстань, що відокремлювала стрільців од табору, була значною, і стріли істотної шкоди не завдавали. Кілька гладіаторів, зокрема й Борторікса, було поранено. Самому ворогові майже не заподіяв шкоди град каменів, які метали гладіатори. Спартак зрозумів, що атаки проти його табору, подібні до першої, більше не повторяться. Клодій застосує інший маневр: він спробує виманити гладіаторів зі сховку аби поборотися з ними у вигідних для римлян умовах.
   Саме тому Клодій послав легку піхоту розвідати, чи всі гладіатори перебувають у своєму таборі. Упевнившись у цьому, Клодій, знавець цих країв, вдоволено потирав руки:
   – Виходить, миша у пастці!.. За п'ять днів усі вони здадуться на милість переможця.
   Річ у тім, що Клодій привів із собою дві тисячі вояків. Третю тисячу він залишив на широкому консульському шляху біля підніжжя гори під керівництвом центуріона Марка Валерія Мессали Нігеру.
   Марку Валерію Мессалі Нігеру, який мав за дев'ять років після описуваних нами подій стати консулом, було тоді не більше тридцяти трьох років. Він вирізнявся сміливістю, честолюбством і жадав слави. Та до спраги слави в Мессали Нігеру слід було додати ще й нестримну ненависть до Спартака. Він був родичем Валерії Мессали, вдови Сулли, і, коли до нього дійшли чутки про її стосунки зі Спартаком, він спалахнув гнівом. Мессала не побажав більше бачити свою родичку, а Спартака зненавидів всіма фібрами душі, вважаючи, що підлий гладіатор спаплюжив ім'я Мессали.
   За наказом трибуна, Мессала рушив зі своїми двома когортами уздовж підніжжя Везувію, огинаючи гору. За кілька годин він досяг схилу, потім вийшов на неладну гірську дорогу, нею його військо рухалося доти, поки стежина не обірвалася серед прірв, скель і обвалів. Тут Мессала зупинив когорти й наказав розбити табір.
   Отже, Кподій Гпабр по один бік Везувію, а Мессала Нігеру – по інший до вечора отаборилися зі своїм військом й замкнули обидва виходи, що були у розпорядженні гладіаторів.
   На світанку наступного дня, під час обходу майданчика, Спартак побачив під скелями табір ворогів і, хоча ще не помітив табору Клодія – його затуляли ліси, – все ж запідозрив щось неладне. Підозри підтвердили два розвідницькі маніпули, які виявили нижче на стежці вартових римського табору. Спартак зупинив свій загін, а сам попрямував до того місця, де був його авангард, і тут перед очима враженого гладіатора постав римський табір.
   Спартак сполотнів. Римські ж вартові з першою появою авангарду гладіаторів подали сигнал тривоги, негайно ж із табору виступила одна центурія й рушила вперед, пускаючи стріли в Спартака. Фракієць, зрозумівши, що гладіатори оточені ворогом і приречені на неминучу загибель, не рухався, не зважав на дротики, що зі свистом пролітали повз нього, хоча кожний міг його вразити.
   Од заціпеніння його збудив декан авангарду:
   – Спартаку, що ж нам робити? Іти вперед і боротися чи відступати?
   – Треба відступати, Алкесте, – сумно відповів фракієць. Авангард повертався швидким кроком, слідом за ним повільно йшов Спартак.
   Римська центурія якийсь час переслідувала гладіаторів, обсипаючи їх стрілами, але незабаром отримала наказ повернутися у табір.
   Зійшовши на майданчик, Спартак покликав до себе Еномая й Борторікса, а також інших найбільш досвідчених й хоробрих воєначальників. Фракієць повів їх усіх у напрямку до Нулі. Він показав їм унизу ворожий табір, пояснив, у якому критичному становищі вони опинилися, і запитав, як, на їхню думку, варто було б вчинити за таких складних обставин.
   Мужній і запальний Еномай пропонував кинутися на ворога з люттю диких звірів. Та Спартак розумів, що це може призвести лише до значних втрат… Однак виходу не було… Або здатися, або померти…
   Запанувала тривала скорботна мовчанка. Для двадцяти дужих сміливців було гірко й болісно усвідомлювати, що зруйновано всі надії, які підтримували їхнє існування протягом п'яти років, зігрівали кров у їхніх жилах. Нестерпно було думати про жалюгідне завершення їхньої справи саме в той момент, коли перемога здавалася такою близькою! Що важила смерть у порівнянні з таким страшним нещастям? Спартак перший порушив похмуру мовчанку:
   – Ходімте зі мною, обійдемо цей майданчик. Можливо, знайдеться якийсь шлях чи спосіб до порятунку. Хай яким важким і небезпечним він буде, головне – вийти живими з цієї могили. Навіть якщо лише сотні з нас удасться уникнути смерті, а всі решта загинуть заради торжества нашої святої справи.
   У супроводі своїх соратників Спартак почав обхід табору. Гладіатори підійшли до того місця, де стіною височіли стрімкі скелі, що відокремлювали майданчик від вершини гори. Спартак подивився на цю прямовисну кручу і прошепотів:
   – Білка – й та не піднялася б! – і, подумавши хвилину додав: – А якщо навіть ми піднімемося?… Ми лише наразимось на більшу небезпеку.
   Нарешті проводирі гладіаторів дійшли до південного краю майданчика і зупинилися біля глибокої прірви, намагаючись визначити на око її глибину. Але одразу майже усі з жахом відвели очі від запаморочливої безодні.
   – Тут тільки камені можуть досягти дна, – сказав один з начальників маніпул.
   Неподалік сиділи зо два десятки гладіаторів-галлів і спритно плели щити з товстого вербового гілля, яке вони потім обтягували шматками твердої шкіри. І погляд Спартака випадково впав на щити, на ці примітивні вироби товаришів. Побачивши, що Спартак пильно дивиться на щити, один з галлів, усміхаючись, сказав:
   – Шкіряних і металевих щитів у нас у таборі набереться не більше семисот, і щоб забезпечити інших п'ятсот воїнів щитами, ми й вирішили зробити, ну, хоча б такі… їх ми робитимемо… поки вистачить шкіри.
   – Гез і Тетуан щедро винагородять вас у майбутньому житті! – вигукнув Спартак, якого вразила турбота галлів.
   Перегодя, коли Спартак, ніби вже й забув про свої турботи, лагідно подивився на молодих галлів та їхню роботу, і запитав:
   – А чи багато у вас залишилося шкіри?
   – Ні, небагато, на два щити.
   – Цю шкіру ми дістали в Помпеї під час останньої вилазки.
   – Шкода, що волячі шкури не ростуть у лісах, як вербові прути!
   Очі Спартака знову спинилися на цих товстих, міцних і гнучких гілляках. Фракійця вразили останні слова галла. Він стрепенувся й, ніби готуючись до стрибка, нагнувся до землі й набрав вербового гілля. І раптом, просяявши з радості, щосили крикнув:
   – О, клянуся Юпітером, всеблагим і найбільшим Визволителем, ми врятовані!
   Еномай, Борторікс та інші центуріони, оптіони й декани, приголомшені цим вигуком, повернулися до Спартака.
   – Ми врятовані? – перепитав Борторікс.
   – Хто ж нас урятує? – запитав ще хтось.
   – Бачите це гілля? З нього ми зробимо довгі сходи, верхній край прикріпимо до цієї скелі й спустимося по одному у цю глибоку ущелину, а з неї вийдемо раптово в тил римлянам і порубаємо їх на шматки.
   Сумна посмішка сумніву ковзнула по обличчях його товаришів.
   – Сплести сходи завдовжки вісімсот-дев'ятсот футів? – недовірливо запитав Борторікс.
   – Для того, хто дуже захоче, – твердо й упевнено заперечив Спартак, – немає нічого неможливого. Даремно вас бентежить думка про ці сходи: нас тисяча двісті і ми сплетемо їх за три години.
   Тож усі заходилися працювати: одні пішли збирати гілля, інші розташувалися на майданчику маніпулами і заходилися зв'язувати між собою усі мотузки в таборі, пов'язки, ремені, придатні для зв'язування окремих частин незвичайних сходів.
   Менш як за годину гладіатори принесли перші оберемки гілля. Спартак перший почав сплітати товсті стебла верболозу, наказуючи всім взяти участь у цій роботі. Одні готували матеріал, другі зв'язували, треті складали готові частини незвичайних сходів, що мали б їх урятувати. Усі натхненно й старанно працювали, цілком усвідомлюючи всю небезпеку навислої загрози. І за дві години до заходу сонця сходи завдовжки майже дев'ятсот футів нарешті були готові.
* * *
   Гладіатори скупчилися на краю майданчика, ніби їх притягувала похмура безодня. Усі стояли нерухомо, у нічній тиші чулося лише важке дихання тисячі двохсот чоловіків, чиє життя й доля в цю мить залежали від тендітного сплетіння з вербового гілля. Розпочався спуск. Тривав він цілих тридцять шість годин, і лише на світанку другого дня усі були внизу, на рівнині. На горі залишився лише Борторікс. Він спустив донизу зброю останнього маніпула й в'язанку з косами, сокирами, тризубцями, які Спартак наказав взяти із собою й зберігати: ними можна було тимчасово озброювати товаришів, що приєднувалися до повсталих. Нарешті спустився й Борторікс.
   Неможливо описати, якою великою була вдячність гладіаторів і як бурхливо вони виявляли свою любов і відданість Спартаку, якому були зобов'язані життям.
   Але Спартак просив їх дотримуватися тиші й кожному маніпулу звелів сховатися в печерах і скелях до настання ночі.
   Нескінченно довгими здалися ці години. Та нарешті сонце почало хилитися до заходу, і тільки-но замерехтіли перші зорі, дві когорти гладіаторів вийшли зі своїх затишних прихистків, вишикувалися й мовчки попрямували – одна, під керівництвом Еномая, до морського берега, друга, на чолі зі Спартаком, у напрямку Ноли.
   Відстань, яку мали подолати обидві когорти гладіаторів, була приблизно однаковою, і вони обидві зайшли в тил двох римських таборів майже одночасно – за годину до півночі.
   Підійшовши зовсім близько до табору Мессали Нігеру Спартак наказав своїй когорті зупинитися й один попрямував до валу римського табору.
   – Хто йде? – окликнув вартовий, якому почувся шум у сусідньому винограднику, звідки пробирався до табору Спартак.
   Фракієць зупинився й завмер. Навколо панувала тиша. Вартовий римського табору напружував слух, але все нібито було спокійно.
   Незабаром Спартак почув відгомін кроків патруля, котрий разом із деканом саме обходив вартових. Почувши оклик «хто йде», патруль поспішив до вартового, аби дізнатися, що трапилося.
   Була глупа ніч і так тихо, що фракієць міг розчути розмову:
   – Що сталося? – запитав хтось, імовірно декан.
   – Мені почувся шерех у кущах…
   – А після оклику «хто йде» ти що-небудь чув?
   – Ні, скільки я не прислухався.
   – Мабуть, лисиця бігла слідами куріпки.
   – Я теж подумав, що листя шурхотіло під ногами якогось звірка. Про гладіаторів годі й говорити. Сидять нагорі, їм вже не вибратися…
   – Правильно. Центуріон сказав, що миша у пастці.
   Тим часом очі Спартака вже призвичаїлися до темряви, і він почав розрізняти те, що його цікавило: форму рову й валу римського табору. Йому треба було дізнатися, які з чотирьох воріт були ближче.
   Саме у цей час патруль, повернувшись на свій пост, розпалив майже згасле багаття, і незабаром червоні язики полум'я освітили частокіл на валу. Тепер Спартак міг роздивитися розташування декуманських воріт, найдальші з позицій, зайнятих ворогом. У таборі Мессали Нігеру ці ворота були розташовані з боку Ноли.
   Ознайомившись із розташуванням валу, Спартак повернувся до своєї когорти і повів її в обхід до декуманських воріт. Загін просувався мовчки й безшумно, поки не підійшов до римського табору настільки близько, що гул кроків уже неможливо було приховати від вартових.
   – Хто йде? – пролунав голос легіонера Септимія.
   Не отримавши відповіді, пильний Септимій кілька разів подав сигнал тривоги. Але гладіатори бігцем спустилися в рів, з нечуваною швидкістю перебралися через нього, вилазячи на плечі один одному, і як оком змигнути опинилися нагорі валу. Спартак, завдяки своїй незвичайній спритності, першим з'явився нагорі. Із властивою йому стрімкістю він напав на легіонера Септимія:
   – Агов, ти… Септимію! Твоїй милості було б значно краще, якби тобі довелося відбиватися не від мене, а від лисиці. Ти ж її поважаєш більше, ніж гладіаторів!
   Не встигнувши закінчити речення, фракієць наскрізь простромив мечем легіонера. А тим часом гладіатори групами вривалися в табір. Почалася різанина, як це зазвичай трапляється під час раптових нічних нападів.
   Римляни міцно спали, як люди, яким нічого остерігатися; вони не боялися ворога, адже були певні, що той нікуди не дінеться. Тепер усі їхні зусилля і спроби чинити опір шаленому натиску гладіаторів були даремними. Кількість нападників зростала, вони вже захопили декуманські ворота, вривалися в намети, кидалися на сонних беззбройних легіонерів, рубали, душили їх.
   По всьому табору чутно було страшні крики, прокльони, благання. Там панували паніка, сум'яття, смерть. Це була не кровопролитна битва, а знищення ворога. За півгодини з лишком загинуло понад чотириста легіонерів, інші кинулися навтьоки.
   Лише сорок найхоробріших воїнів під керівництвом Валерія Мессали Нігеру, нашвидку озброєні мечами, піками й дротиками, але без панцира й щитів, зібралися біля преторських, тобто головних воріт табору, розташованих навпроти декуманських. Хоробрим опором вони намагалися стримати натиск гладіаторів у надії, що це дасть час утікачам зібратися й знову вступити в бій. Серед цих хоробрих особливо вирізнявся Мессала Нігер. Він підбадьорював римлян і час до часу закликав Спартака помірятися з ним силами.
   – Агов! Спартаку!.. – кричав він. – Підлий вождю розбійників… Де ти?… Підлий рабе! Стань віч-на-віч зі мною! Поміряйся силами з вільним громадянином… Спартаку, розбійнику, де ти?
   Незважаючи на крики, стогони, дзенькіт зброї й страшний шум, що стояв у таборі, фракієць почув нарешті зухвалі слова римлянина. Могутніми руками він проклав собі дорогу серед своїх воїнів, розшукуючи людину, що викликала його на бій. У свою чергу Спартак викликав зухвальця:
   – Агов, римський розбійнику! Чом паплюжиш мене позаочі? Грабіжник і син грабіжника, залиш для себе свої прізвиська, вони твоє єдине надбання! Римлянине, ось я… Що тобі треба?
   Із цими словами він вступив у бій з Мессалою. Той з люттю нападаючи на нього, важко дихаючи, уривчастим голосом кричав:
   – Я хочу простромити тебе своїм клинком… спаплюжити чесний меч Валерія Мессали… твоєю кров'ю…
   Образливі вигуки центуріона розгнівали Спартака. Він відбив несамовиту атаку римлянина і одним ударом розбив щит Мессали на друзки, другим пробив його кольчугу і серйозно поранив у бік, а потім, коли Мессала вимовляв останні з наведених слів, Спартак з такою силою завдав йому удару по шолому, що бідаха центуріон захитався і гепнувся долі. Але щастя супроводжувало його: ім'я Валерії Мессали воскресило спогади, любов упокорила його гнів і втримала руку, готову знищити ворога.
   Мессала не був хвальком, здатним тільки на виклик, він був справді дужий і хоробрий. Та хай якими були його сили, уміння володіти зброєю й левина мужність, він не міг устояти проти Спартака.
   Фракієць зупинив свій меч у ту мить, коли він був на відстані всього лише декількох дюймів од грудей центуріона, і, повернувшись у бік двох оптионів, що прибігли на допомогу Мессалі, декількома стрімкими ударами вибив меч із рук одного, поранив у живіт другого, вигукнувши:
   – Іди, юначе, і скажи своїм римлянам, що підлий гладіатор подарував тобі життя!
   Розправившись із обома оптіонами, він повернувся до Мессали, допоміг йому підвестись і доручив двом гладіаторам охороняти його від новоприбулих бійців.
   Незабаром купка хоробрих, що намагалися стримати натиск гладіаторів, була майже повністю знищена, і римський табір опинився під владою повстанців.
   Те ж саме відбулося й у таборі Клодія Гпабра. Еномай остаточно розбив когорти Гпабра й примусив їх тікати.
   Відтак, завдяки мужності, проникливості й завбачливості Спартака тисяча з невеликим гладіаторів здобула блискучу перемогу над трьома тисячами римлян. Римляни втратили тисячу вояків, а їхня зброя, значки, майно і табір дісталися повстанцям. Наступного дня обидва загони гладіаторів з'єдналися в таборі Клодія Гпабра.
   Тим часом у табір на Везувії сотнями стікалися гладіатори зі школи Лентула Батіата. Вони чи не щогодини юрбами тікали з Капуї. Менше ніж через двадцять днів після перемоги Спартака над Клодієм Гпабром прийшло понад чотири тисячі гладіаторів. Вони були озброєні списами, мечами і щитами, віднятими в римлян. Приєднавши до них тисячу двісті чоловіків, що вже боролися під прапором повсталих, Спартак утворив перший легіон армії пригноблених. У найближчому майбутньому ця армія повинна була стати грізною й небезпечною силою.
   Хоча в Римі переймалися важливішими військовими справами, все ж поразка Кподія Гпабра стривожила і сенат, і народ римський. Усім здавалося ганебним, що легіонери, переможці світу, були розбиті й порубані юрбами підлих гладіаторів.
   А тим часом «підлі» гладіатори – а їх було вже понад п'ять тисяч – вишикувались у маніпули, когорти й легіон і на чолі зі Спартаком однієї чудової днини з'явилися в Нолі. Перш ніж почати штурм міста, вони запропонували громадянам надати їм право вільного входу в місто, обіцяючи зберегти за це життя й майно мешканців.
   Перелякані мешканці Ноли зібралися на форумі. Було вирішено замкнути браму, городянам поспішити до стін відбивати напад, а у Неаполь, Брундизій і Рим послати гінців із проханням про підкріплення.
Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 [18] 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация