А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Сад божественних пісень. Афоризми" (страница 2)

   Пісня 12-та

   Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» [29], тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте…» [30].

В город не пiду багатий – на полях я буду жить,
Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселнна тишу, спокiй розгорта.
Бо мiста, хоча й високi, в море розпачу штовхнуть,
А ворота, хоч широкi, у неволю заведуть.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Hi, не хочу їздить в море, красних не вiзьму одеж,
Бо вони ховають горе, сум, сум'яття, страх без меж.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Йти гидую з барабаном завойовувать мicта
Чи лякать цивiльним саном, щоб хилилась бiднота.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Не бажаю наук нових, крiм здорового ума,
Kpiм розумностей Христових, бо солодкiсть там сама.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
I нiчого не бажаю, окрiм хлiба та води,
Вбогiсть приятелем маю – з нею ми давно свати.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
За маєток земний маю спокiй, воленьку святу,
Окрiм вiчностi бажаю я дорогу цю просту.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
А коли до всього того гpix збороти до кiнця,
Так тодi скажи: якого треба прагнути вiнця?
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Здрастуй, любий мiй спокою! Ти навiки будеш мiй,
Добре буть менi з тобою: ти для мене, а я твiй.
О дiброво! О свободо! Я в тобi почав мудрiть
I в тo6i, моя природo, шлях свiй хочу закiнчить.

   Пісня 13-та

   Iз цього: «3iйдiть iз серeдовища їxньoго…». «Iдiть у село, яке перед вами» [31]. «Там повила тебе мати твоя…» [32].

Гей, поля, поля зеленi,
Поля, цвiтом оздоблннi,
Ах, долини, балки,
I могили, й пагорки!
Ах ви, вод потоки чистi!
Береги рiчок травистi!
Ах, кучерi якi у дiбров цих i гайкiв.
Жайворонок мiж полями,
Соловейко мiж садами, -
Той угорi дзвенить, iнший на гiллi свистить.
А коли зiйшла денниця,
То спiва пiд той час птиця.
Музика тут навкруг – у повiтрi шум i pyx.
Тiльки сонце визирає, -
Вiвчар вiвцi виганяє,
На сопiлку свою котить трелi по гаю.
Пропадайте, думи труднi
I мiста багатолюднi
Я й на хлiбi сухiм житиму в раю такiм.

   Пісня 14-та

   Стародавня малоросiйська [33] про марноту i звабу. На цю силу:
   «Нexaй я стою на сторожi своїй, i нехай на облозi я стану» (Авакум) [34]. Обновлена в 1782 poцi.

1
То яка ж та слава нинi?
Глянь на бучу в цiй годинi!
Iзраїле! Гiдри-звiра [35]
Чи велика в ньому мipa,
Треба зрозумiти.
2
Булава i скипетр сяє,
Рано вставши – слава злая,
Серце пробива тривога,
Руки зв'язанi i ноги,
Як минути ciтi?
3
Нинi п'яна скаче воля,
Рано вставши– марна доля.
Iзраїле! Того звiра
Куди цiль ведуть i мipa?
Треба вже прозрiти.
4
Шле сирен [36] iз океану
Пicню солодко-оманну,
Бiдная душа – в розпуттi,
Хоче назавжди заснути,
Землi не сягнувши.
5
Плоть i свiте! Пекло люте!
Все в тобi наскрiзь отрута,
Щелепами позiхаєш
I усе пiдряд ковтаєш,
Як минути ciтi?
6
Ця пучина вcix ковтає,
Ця щелепа всiх з'їдає,
Iзраїле! Кита-звiра [37]
Це мета, i глузд, i мipa,
Плоть ту не наситиш!
7
Розпусти свoї вiтрила,
Розуму свойого крила,
Пливучи по буйнiм морю [38],
Возведи зiницi вгору -
Шлях знайдеш правдивий.
8
Краще жити у пустинi,
Зачинившись у яскинi,
По безвiддях вiк пробути,
Знадних голосiв не чути.
Будь менi, Iраклiй тщивий,
Будь Iона прозорливий,
Голови спали змiїнi,
З китової блювотини [39]
Скочить дай на кефу [40].

   Пісня 15-та

   Великiй cy6oтi. Iз цього зерна: «I вiн вiдпочив у днi сьомiм» [41]. «Ще ввiйдуть у cпокiй мiй» [42].

Лежит у трунi, святкуєш суботу,
По працi важкiй, по кривавiм поту.
До тебе вже справ князь зовсiм не має,
Князь свiту цього, що всiми владає.
О нерозгаданий це слiд!
О перемоги новий рiд!
О сине Давидiв!
Давидiв сину, Лазаря ти поставив
Iз мудростi землi до небесної слави.
Убий тiлесну у менi роботу -
I будем разом святкувать суботу.
Дозволь ступити у твiй слiд,
Пiзнавшиперемоги рiд,
О сине Давидiв! [43]

   Пісня 16-та

   На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» [44].

Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.
Минула нудьга. Свiт любо сяє.
Веселicть сердечна – це ведро [45] неба ясного,
Коли преминув морок, шум вiтру мирського.
О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,
Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.
Проте вже веселка менi яскраво заграла,
Неначе голубка менi мир звiщувала.
Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!
Вже кволостi край, встав я iз гроба.
О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,
Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.

   Пісня 17-та

   Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.

Бачачи життя оцього горе,
Що кипить, немов Червоне море,
Вихром туги, напастi, бiд,
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -
Горе сущим у нiм!
Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,
Щоб не втонуть з фараоном в морi [46].
В пристань тиху бiжу я, мчу,
I криком плачевним кричу,
I здiймаю руки.
О Христе! Не дай згорiти в адi!
Дай в твоїм пожить небесному градi.
Хай у свiй не потягне слiд
Блудниця-свiт, цей темний свiт!
О милостi прiрва!

   Пісня 18-та

   «Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать» [47].

Ой ти пташко-жовтобоко [48],
Не клади гнiзда високо,
А клади його на лужку,
На зеленому морiжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе вiн кров'ю,
Глянь же! Пазурi сталить!
Стоїть явiр над горою
I киває головою,
Буйнi вiтри повiвають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потiчок близько,
Видно воду аж до дна.
Нащо ж менi гадати,
Що в селi родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду co6i тихо
Коротати милий вiк,
Так мине менi все лихо -
Щасний буду чоловiк.

   Пісня 19-та

   На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» [49]. «Потопчеш ти лева та змiя» [50]. «Вiзьмiть… меча духовного, який є слово Боже» [51].

Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Де не буду, все з тобою всюди всякий час.
Ти, як риба з водою, завжди бiля нас.
Ах ти, скуко, ах ти муко, люта муко!
Звiряку злу заколеш, коли вiзьмеш гострий нiж,
Нуди нiяк не збореш, хоч меч добре свiй сталиш.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Добросердечнее слово коле звiрiв цих,
Увiйти воно готове до думок твоїх.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Христе, ти меч верховний, а пiхви – плоть повсяк час!
Почуй наш крик, слiз повний, милуй у звiрах цих нас!
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Голос нам з неба солодкий буде провiщать,
Як блискавка, полк бридотний звiрiв буде гнать.
Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом, з чадом!

   Складена 1758 року в степях переяславських, у селi Ковраї [52].

   Пісня 20-та

   Названа «Сiгор» [53]. Уцiм маленькiм, але високiм градику бенкетує Лот iз дочками [54]. «У мiстi Бога нашoго, у горi святiй його» [55]. «Подiбний до чоловiка розомного, що свiй дiм збудував на каменi» [56]. «Хто зiйде на гору Господню?» [57].

Iз душею хто ясною,
То нащо йому броня
I шолом над головою?
Не потрiбна i вiйна.
Непорочнicть – ось його броня,
Аневиннiсть – дiамант-стiна.
Щит, меч, шолом – йому сам Бог.
Свiте! Свiте безпорадний!
Вся надiя у царях!
Берег, думаєш, безвадний?
Вихор розмете цей прах.
Непорочнiсть – це Ciгop, пoвip,
А невиннiсть – ось небесний двiр.
Туди лети i там почий!
Бомб цей город не боїться
Hi оббрiхувальних стрiл,
Хитрих мiн не застрашиться,
Завжди цiлий – не горiв.
Непорочнiсть– ось де дiамант,
А невиннiсть – ось священний град.
Туди лети i там почий!
Ворога в цiм градi люблять,
Вiддають добро для них,
Силу для чужого гублять,
А не тiлъки для своїх..
Де ж такий чудовий град шукать?
Сам ти град, як труту змiг прогнать,
Святому Духу храм та град.

   Пісня 21-ша

   На кiнець такого: «Скажи ж менi ти, кого викохала душа моя: де ти пасеш, де даєш ти спочити у спеку» [58].

Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!
Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя, а де ти живеш? Мудрiї, скажiте!
Чи в небi ти пиво п'єш? Книжники, возвicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Книжники мудрi мовчать, птицю ж не спитати,
Де нашу матiр шукать? Годi нам те знати.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя нема на землi, щастя нема i в небi,
Не вiднайти и у вуглi – iнде шукать треба.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися…
Небо i мicяць, земля й зорi всi – прощайте!
Гавань лиха ви моя – бiльше не чекайте.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися…
Bci я минув небеса – що iще шукати?
Був у пiдземних низах – як їx пiзнати?
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Швидше i швидше лечу, скаче мiй олень стрiмко,
Вище небес та гip мчу: крин зеленiє гiнко.
О щастя, свiт мiй преясний!
О щастя, цвiт мiй прекрасний!
Ти мати i дiм, нинi бачу i чую тебе!
Ласощ його – це гортань, очi голубинi,
Все є любов та Харрань [59], руки кришталинi.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Перстом мене не торкай, бо так не пiзнаеш,
Зовнi мене не шукай, бо не вiдшукаеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Ах! Наверни-но свiй зiр – мене окриляє,
Вище стихiй, вище гip мене пiдiймае.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Сядем co6i, брате мiй, сядем для бесiди,
Слово солодке живе чистить менi бiди.
О щастя, свiте наш ясний,
О щастя, свiте наш красний
Ти мати i дiм, бачу i чую я нинi.
Стадо пасеш ти в кринах, з полудня в горах заснеш,
Не в Гергесенських полях [60], – їxнiх долинах живеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.

   Пісня 22-га

   «Пам'ятай про останне своє i не согрiшай» (Сирах). «Буває, дорога людинi здається простою, та кiнець iї – стежка до смертi» (Пpипoвicтi) [61].

Розпошир у даль зiр i розум летючий
I кiнець останнiй поминай
Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить,
Спостерiгши бажань власних край.
На яких речах будинок поклав:
Коли камiнь, стоятиме дiм,
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,
Розметнеться за вiтром сухим.
Всяка плоть – пісок той, як мирськая слава,
А жадоба омерзить те, знай,
Полюби шлях вузький, утікай од орави,
Візьми Бога з Давидом ти пай [62].
Коли треба все ж вернути в Сіон [63],
То спускатись у світ не cпішiм,
Шлях нелегкий у Ієрихон [64],
Живи в граді, що мати усім.
Як пустився бува у ці ти дороги,
Бог твій шлях перепинить завжди,
Бо як ступлять раз у те прірвисько ноги,
Розум може не стримать біди.
Ну а ти, який дух той же єси,
I число твоїх не витече літ,
Дух розбійництва ти в нас переміси!
Хай буря твою розірве сіть!

Чтение онлайн



1 [2] 3 4

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация