А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Одісея" (страница 11)

   ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

   ЗМІСТ СІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
   ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
   Телемах іде до міста, наказавши Евмеєві провести туди і свого гостя. Зустрінутий радісно матір'ю і домашніми, він потім іде на площу й приводить звідти з собою Теоклімена. Пенелопа розпитує його про те, шо з ним було під час подорожі; Теоклімен пророкує їй повернення Одіссея. Тим часом Евмей вирушає з Одіссеєм до міста; по дорозі вони зустрічають Мелантія, який обох їх ображає. Прийшовши до свого дому, Одіссей бачить у подвір'ї свого старого собаку, який, упізнавши його, вмирає. Він входить у бенкетну господу і просить милостині в женихів; Антіной, лаючися з ним, кидає в нього ослоном. Пенелопа кличе його до себе, щоб розпитати про Одіссея; він обіцяє прийти до неї ввечері.

ПОВЕРНЕННЯ ТЕЛЕМАХА НА ІТАКУ
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Встав Телемах, дорогий божественного син Одіссея,
Пару сандалій до ніг своїх швидко тоді підв'язав він,
Списа міцного узяв, що якраз до долоні приходивсь,
5] І, виряджаючись в місто, він так свинопасові мовив:
«Йду я, татуню, до міста побачитись там із моєю
Матір'ю. Тож не раніше, гадаю, вона перестане
Гірко ридати за мною і сльози рясні проливати,
Аніж побачить мене. Тобі ж доручаю я ось що:
10] В місто нещасного гостя цього відведи, – на прожиток
Хай собі жебрає там. Подадуть йому й хліба, хто схоче,
Й келих вина. А мені тут людей всіх самому приймати
Вже не доводиться, й так від клопоту гірко на серці.
А як образиться гість наш на це, то тим гірше самому
15] Буде йому. А я тільки правду люблю говорити».
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
«Друже мій, тут залишатися й сам я не дуже хотів би.
Краще у місті, аніж у полях, жебракові прожиток
Десь собі жебрати. Кожен подасть мені там, хто захоче.
20] Не у таких-бо літах я, щоб тут, у кошарі, лишатись
І пастухів вожаєві коритись у всьому слухняно.
Йди вже собі, а мене оцей муж проведе, як звелів ти,
Лиш при вогні я погріюсь, бо одіж у мене погана.
Може, й потепліє трохи тим часом, – щоб холод ранковий
25] Не прохопив мене. Місто ж, ви кажете, звідси далеко».
Так він сказав. Телемах же, з подвір'я прямуючи, бистрим
Кроком пішов, женихам лиховісну замисливши згубу.
Став біля дому свого він, вигідного для проживання,
Списа поставив свого, об високу обперши колону,
30] Й, переступивши поріг кам'яний, увійшов до господи.
Перша зустріла його годувальниця там, Евріклея, –
Руна на кріслах різьблених вона розстилала й до нього
Кинулась вся у сльозах, і інші навколо зібрались
Вже Одіссея, в біді витривалого, вірні служниці
35] Й радісно в голову всі і в плечі його цілували.
Вийшла тоді із покою свого й Пенелопа розумна,
Мов Артеміда на вигляд або золота Афродіта,
Вся у сльозах обнімала вона свого любого сина,
Голову ніжно йому і очі ясні цілувала,
40] Врешті до нього крізь сльози промовила слово крилате:
«Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не ждала
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос
Потай від мене вістей питати про любого батька.
Тож розкажи-бо докладно, що бачить тобі довелося».
45] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Матінко люба, не плач і слізьми не хвилюй мені серце
В грудях, коли ось я наглої згуби щасливо уникнув.
Краще омийся і, чисте вбрання одягнувши на тіло,
В верхні покої ввійди із своїми служницями разом,
50] Перед богами всіма в молитвах обіцяй гекатомби
їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.
Я ж тим часом на площу піду, щоб до нас запросити
Гостя, який приєднався до мене в путі поворотній.
З товаришами божистими я наперед його вислав,
55] В дім свій Піреєві гостя привітно прийнять доручивши,
І шанувати, й любити, аж поки додому вернуся».
Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.
Потім омилась і, чисте вбрання одягнувши на тіло,
Перед богами всіма обіцяла вона гекатомби
60] їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.
А Телемах тим часом з своїх уже вийшов покоїв
З списом в руках. Услід йому бігли два пси прудконогі.
Чаром божистим його опромінила з неба Афіна –
Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.
65] А вколо нього уже женихи позбирались зухвалі
Й приязно з ним розмовляли, хоч серцем лихе готували.
Та велелюдного їх товариства він все ж уникає
Й прямо туди, де батькові друзі з часів найдавніших –
Ментор пресвітлий та ще Антіфат з Аліферсом – сиділи,
70] Йде і сідає. Вони ж його стиха розпитувать стали.
Близько до них і Пірей підійшов тоді, списник славетний,
Гостя він вів через місто на площу. До гостя увагу
Не забаривсь Телемах проявити і вийшов назустріч.
Перший до нього Пірей з такими звернувся словами:
75] «Швидше пошли, Телемаху, жінок до моєї оселі,
Щоб передать тобі міг Менелаєві я подарунки».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Ще невідомо, Пірею, як вся тут обернеться справа,
В разі зухвалі мене женихи тут, у власному домі,
80] Потай уб'ють і дідизну мою між собою поділять.
Краще, вважаю, тобі, ніж комусь, ті забрать подарунки.
А як уродять убивство і смерть, що для них засіваю,
Радісно в дім ті дарунки мені принесеш ти на радість».
Мовивши це, повів він чужинця нещасного в дім свій.
85] А увійшовши до дому, вигідного для проживання,
Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,
Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.
Добре помивши, служниці оливою їх намастили,
Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.
9° Вийшли з купелі обидва й на крісла вони посідали.
Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку –
Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала:
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
1)5] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих.
Мати ж тим часом у крісло своє, об одвірок оперте,
Сіла навпроти й сукати тонку почала собі пряжу.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
100] Перша озвалася словом до них Пенелопа розумна:
«Мабуть, до верхніх піду, Телемаху, своїх я покоїв,
Ляжу на ложе своє, зітхань моїх сповнене тужних,
Рясно моїми сльозами омиване з дня, як твій батько
До Іліона з Атрідами вирушив. Ти ж бо не хочеш,
105] Перше аніж женихи у дім наш зберуться зухвалі,
Те, що про батькове чув ти повернення, ясно сказати».
Відповідаючи, їй Телемах тямовитий промовив:
«Що ж, коли так, то усю розкажу тобі, матінко, правду.
В Пілос до Нестора ми прибули, до керманича люду.
110] В високоверхому домі прийняв він мене і гостинно
Став частувати, як батько приймає коханого сина,
Що з чужини нещодавно вернувся. Отак і мене він
Став частувати з своїми синами славетними разом.
Про Одіссея ж, в біді витривалого, жодної звістки,
1Ь Каже, не чув ні від кого – живий він чи смертю загинув.
До Менелая, списами славетного сина Атрея,
Вирядив кіньми мене він у повозі, збитому міцно.
Бачив я там і Єлену-аргеянку, що через неї
Стільки зазнали аргеї, із волі богів, і троянці.
120] Зразу ж почав мене сам Менелай гучномовний питати,
Задля якої прибув я мети в Лакедемон прекрасний.
Щиро й відверто йому всю правду тоді розповів я.
Відповідаючи, так Менелай тоді мовив до мене:
«Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого
125] Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!
Все це одно, якби лань, у лігво могутнього лева
Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,
Вийшла б на травами рясно укриті узгір'я й долини
Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,
130] Приготував оленятам і лані загибель ганебну, –
Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.
О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,
Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,
Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався
135] Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям,
Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,
Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!
Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,
Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, –
140] З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,
Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.
Мовив мені, що його у сльозах на острові, в домі
Бачив у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі
Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.
145] Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,
Що помогли б йому їхати лоном широкого моря».
Так Менелай, син Атрея, сказав йому, славний списами.
Я ж, свої справи скінчивши, відплив. Дали нам богове
Вітер попутний, і скоро я в любу вітчизну вернувся».
і5° Так він промовив, і серце у грудях її схвилював він.
З словом до неї звернувсь тоді Теоклімен боговидий:
«Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!
Знає він все ж небагато. Мого ще ти слова послухай.
Все я тобі розповім, не втаївши від тебе нічого.
155] Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,
І Одіссеєве вогнище це, до якого прийшов я,
Що Одіссей уже тут, у своїй уже рідній країні,
Ходить він десь чи сидить, про лихі дізнається учинки,
Та женихам він усім лиху вже вирощує згубу.
160] Ще в кораблі добропалубнім сидячи, все оце знав я
З льоту пташиного й зразу ж про це Телемахові крикнув».
В відповідь знов розумна сказала тоді Пенелопа:
«О якби слово, чужинче, твоє та на ділі здійснилось!
Знав би мою ти прихильність тоді, і багато дарунків
165] Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим».
Так між собою вони провадили стиха розмову.
А женихи тим часом всі бавились там, де звичайно –
При Одіссеєвім домі, на втоптаній добре площадці
Диски й списи вони кидали там, як і завжди, зухвалі.
170] Вже наближалась обідня пора, звідусіль повертались
З паші отари, що гнали для них пастухи, як звичайно.
До женихів тут озвався Медонт – він найбільше подобавсь
їм із окличників інших, і в учтах він брав з ними участь:
«Що ж, юнаки, ачей вдовольнили ви іграми серце,
Отже, вертайтесь у дім, та почнім готувать собі учту.
Річ непогана обід, якщо поданий саме упору».
Мовив він це, й всі пішли з ним, цієї послухавши ради.
А увійшовши до дому, вигідного для проживання,
Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,
180] Різати жирних овець почали та козлів гладкобоких,
Різали вепрів годованих, ялову вбили корову,
Учту готуючи всім. Тим часом із поля до міста
Вже Одіссей вибирався іти з свинарем богосвітлим.
Перший озвався тоді свинопас, розпорядник пастуший:
185] «Отже, мій гостю, ти хочеш відразу ж сьогодні до міста
Йти, як звелів мій господар, – мені ж би хотілося краще,
Щоб залишився у мене ти сторожем цеї кошари.
Тільки шаную його я й боюся, щоб часом мене він
Потім не лаяв, – тож прикро докори господаря чути.
190] Ну, то ходімо ж у путь. На західне коло помітно
День похилився, й тобі холодніше увечері буде».
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Отже, ходім. Дорогу ж мені увесь час ти показуй.
195] Палицю дай мені в руки, як зрубана знайдеться в тебе,
Щоб опиратись, бо дуже слизька тут, казав ти, дорога».
Мовивши це, через плечі собі він закинув за спину
Латані, вбогі сакви, замість ременя шнур підв'язавши,
Дав йому й палку Евмей, що гостю була до вподоби.
200] В путь подалися обидва, а пси й пастухи залишились
Двір стерегти і кошару. Повів він господаря в місто,
В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда,
Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.
Йшли кременистою стежкою вниз і дійшли вже до міста
205] Близько вони, де в криниці, камінням обкладеній гарно,
Чистую воду джерельну черпали усі городяни.
Неріт, Ітак і Поліктор криницю оту спорудили.
Гай з осокорів, що люблять вологість, оточував рівним
Колом її звідусіль, і холодна вода струмувала
210] З скелі стрімкої. Над нею вівтар височів божественним
Німфам, – жертви на ньому приносили їм подорожні.
Доліїв син Мелантій обох саме тут наздогнав їх –
Кози добірні він гнав, з цілої отари найкращі,
Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.
215] Щойно побачивши їх, непристойними став він словами
Страшно їх лаяти, аж Одіссеєві серце обурив.
«Онде ледащо один такого ж веде ледацюгу, –
Завжди подібного бог із такими ж подібними зводить.
Ну, і куди ж ти ведеш цього злидня, чудний свинопасе,
220] Старця обридного, ще й на обідніх столах блюдолиза?
Пообтирав не один він одвірок плечима своїми,
Жебравши покидьків скрізь, бо котли та мечі – не для нього.
Краще віддав би його ти мені вартувати обору,
Був би у нас скотарем він та зілля носив би козлятам.
225] Скоро отут на сироватці стегна здорові надбав би.
Тільки він так до неробства поганого звик, що не схоче
Братися вже до роботи, лише старцюванням по людях
Буде й надалі утробу свою годувать ненаситну.
От що тобі я скажу, і збудеться те неодмінно:
Тільки-но прийде у дім божистого він Одіссея,
З рук женихів полетять йому в голову лави й ослони,
Ребра йому поламають і геть його викинуть з дому».
Так цей недоумок мовив і, мимо пройшовши, ударив
П'яткою в стегна, та з стежки його не здолав ізіпхнути, –
235] Встояв на ній він нерушно. І от Одіссей лиш вагався,
Чи то із києм напасти і витрусить душу із нього,
Чи ухопити за ноги й об землю жбурнуть головою.
Стерпів, проте, і стримав свій гнів. Свинопас же у вічі
Вилаявсь добре і, руки здійнявши, уголос молився:
240] «Зевсові донечки, німфи джерельні! Якщо Одіссей вам
Стегна козлині палив і баранячі, жиром ще й зверху
Пообкладавши їх, то ж уволіть і моє ви благання:
Хай той повернеться муж, хай бог приведе його скоро!
Зразу він з тебе всю виб'є тоді хвастовитість, що з нею
245] Носишся так ти зухвало, шалаючись безперестанно
В місто, – в нікчемних таких пастухів вся отара загине!»
Знову Мелантій тоді, козиний пастух, обізвався:
«Лишенько! Що оцей пес, до підступів звиклий, говорить!
От я на чорнім своїм кораблі довговеслім з Ітаки
250] Сам його вивезу, ще й зароблю я на ньому чимало!
Хай би ще так Аполлон срібнолукий сьогодні ж у домі
Вбив Телемаха чи дав би його женихам вгамувати,
Як Одіссеєві день повороту давно вже загинув!»
Так він сказав і лишив їх іти за собою повільно,
255] Сам же поквапився й швидко дійшов до хазяйського дому.
Зразу ж всередину він увійшов і поміж женихами
Сів супроти Еврімаха, якого найбільше любив він.
Долю м'ясива йому тут прислужники зразу поклали,
Ключниця ж вельмиповажна з комори внесла йому хліба.
гбо д Одіссей тоді й з ним свинопас богосвітлий до дому
Близько уже підійшли. Формінги дзвонистої звуки
Гучно лунали навколо. То грав, починаючи співи,
Фемій. За руку схопив Одіссей свинопаса і мовив:
«Мабуть, Евмею, це й є Одіссеїв чудовий будинок!
265] Легко-бо між багатьох його інших домів упізнати:
Все тут одне до одного. Обведене дбало подвір'я
Муром з зубцями, й тримаються міцно двійчатої брами
Двері, – нікому ніякою зброєю їх не здолати.
В домі отім, як бачу я, гості численні справляють
270] уЧТу5] й печеного запах доноситься звідти, й формінги
Звуки бринять, що богове другинею учти зробили».
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Легко впізнав ти, ні в чому-бо розум тебе твій не зводить.
Отже, подумаймо разом тепер, що нам далі робити –
275] Перший ввійдеш ти до дому, вигідного для проживання,
Втиснешся між женихів, я ж тут залишуся тим часом,
Чи, коли хочеш, піду я вперед, а ти залишайся.
Тільки не гайся, щоб хтось із дому тебе не побачив
Та не побив би, не вигнав. Отож і над цим ти подумай».
280] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Йди уже ти уперед, а я тут залишуся тим часом.
Не новина вже мені й оті стусани та побої.
Серце у мене терпляче, багато-бо горя зазнав я
285] І серед хвиль, і в бою. Хай станеться й це ще зі мною.
Тільки ніяк затаїть не вдається голодного шлунка,
Цього нещастя, що стільки страждань спричиняє людині.
Тож задля нього у нас і міцні кораблі споряджають,
Щоб в неспокійному морі противникам лиха завдати».
290] Так між собою вони провадили стиха розмову.
Голову й вуха до мови їх Аргос підняв, що лежав там,
Пес Одіссея, в біді витривалого, – сам того пса він
Виховав, користі ж з нього не знав, бо раніш у священний
Вирушив він Іліон. Юнаки його потім з собою
295] Брали на оленів, диких козуль та зайців полювати.
Нині ж, забутий всіма, без хазяйського ока, на купі
Гною лежав він, яку з-під волів та ослів біля брами
Понаскидали, – пізніше той гній Одіссеєва челядь
В поле возила угноювать всюди наділок просторий.
300] Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.
Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько,
Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва,
Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він
Сили. І той обернувсь, щоб утерти непрохані сльози
305] Та приховать від Евмея, і тут же спитав його швидко:
«Дивно, Евмею, який у гною он лежить тут собака,
Гарний на вигляд, та з певністю все ж я не міг би сказати,
Чи і на ноги такий же він бистрий, як виглядом гарний,
А чи із тих він собак, які близ хазяйського столу
310] Лащаться тільки й для хвастощів лиш їх тримає господар».
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Пса цього давній господар, мабуть, в чужині десь загинув.
Був би цей пес у своїй поведінці й на вигляд такий же,
Як і лишив Одіссей його, йшовши походом на Трою,
315] То здивувався б ти, силу уздрівши його і моторність.
Жоден-бо звір, що його в лісовій гущині він угледить,
В нього не втік би. Чуйно умів і сліди він шукати.
Нині ж погано йому, – десь господар загинув далеко
На чужині, а жінки безтурботні про нього не дбають.
320] Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,
Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити.
Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний
У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він».
З цими словами в вигідно збудований дім увійшовши,
325] До женихів достославних він прямо в покої подався.
Аргоса ж чорної смерті недоля спіткала відразу,
Тільки-но по двадцяти він роках Одіссея побачив.
Перший тоді Телемах боговидий узрів свинопаса,
Що увіходив у дім, і до себе його підізвав він,
330] Зразу ж кивнувши йому. А той, озирнувшись навколо,
Крісло узорчате взяв, – сидів на нім кравчий звичайно,
Що роздавав женихам покраяне м'ясо на учті.
Взявши те крісло, поставив він перед столом Телемаха
Й сів проти нього якраз. Окличник подав йому долю
335] М'яса печеного й хліба поклав йому з кошика вдосталь.
Вслід йому зразу ж тоді й Одіссей увійшов до господи
В вигляді старця з торбами, жебрущого, вбогого діда,
Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.
Сів на порозі обтесанім він під самими дверима,
На кипарисний обпершись одвірок, – колись його тесля
Гладко увесь обтесав і вирівняв точно по шнуру.
Отже, підкликав до себе тоді Телемах свинопаса,
Вийняв з чудового кошика ще не почату хлібину
Й м'яса, що зміг обома охопити руками, і мовив:
345] «Гостеві це віднеси і, подавши, порадь йому нишком
Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, –
Вбогим-бо людям не личить соромитись свого убозтва».
Так він сказав; свинопас же, слова ті почувши, близенько
До жебрака підійшов і слово промовив крилате:
350] «Гостю мій, все це тобі Телемах посилає і радить
Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, –
Вбогим, сказав він, не личить соромитись свого убозтва».
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
«Зевсе, владарю! Пошли Телемахові щастя між смертних!
355] Хай йому збудеться все, чого він душею жадає».
Мовивши так, обома охопив він той даток руками
І біля ніг своїх склав на полатану торбу нужденну.
їсти почав він; тим часом аед заспівав у покоях;
А як скінчив споживати, замовк і співець божественний.
360] Гамір зчинили в той час женихи у покоях. Афіна ж
До Одіссея, до сина Лаерта, наблизившись тихо,
Хліба тоді в женихів просити йому наказала,
Щоб розпізнать, хто із них справедливий, а хто нечестивий.
Та боронити від лиха вона не збиралась нікого.
365] З правого боку почавши, до кожного так він підходив,
Руку свою простягнувши, мов здавна ізвик жебрувати.
З жалю вони подавали йому, й дивувалися з нього,
І один в одного стали розпитувать – хто він і звідки.
Отже, Мелантій, козиний пастух, тоді слово промовив:
370] «Слухайте-бо, женихи володарки славетної, що я
Вам про чужинця скажу. Його й перед цим я вже бачив:
То свинопас його наш в цю господу привів. А яким би
Родом він міг похвалитись, того я докладно не знаю».
Так він сказав. Антіной тоді лаять почав свинопаса:
375] «Знаємо добре тебе, свинопасе! Навіщо його ти
В місто привів? Чи своїх волоцюг тут не досить блукає –
Цих жебраків надокучливих, цих блюдолизів на учтах?
Чи не замало тобі, що господаря твого надбання
Стільки тут люду з'їдає, то ще одного запросив ти?»
380] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
«Ти хоч і знатного роду, та зле говорив, Антіною.
Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать в гості,
Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, –
Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,
385] Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом, –
Скрізь по безкраїй землі для смертних вони є жадані.
Вбогого ж старця ніхто не запросить собі на досаду.
З-поміж усіх женихів до слуг Одіссеєвих завжди
Ти найсуворіший був, особливо до мене. Проте я
390] Цим не журюсь, поки в домі своїм Пенелопа розважна
Ще проживає й при ній Телемах тут живе боговидий».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Краще помовч, не марнуй з ним багато часу на розмову.
Звичний словами лихими облаяти кожного тяжко
Цей Антіной, та й інших уміє на сварку підбити».
Мовив це й до Антіноя із словом звернувся крилатим:
«Дбати про мене, як батько про сина, ти став, Антіною!
Силуєш ти мене вигнать словами лайливими гостя
Геть із домівки цієї. Хай бог нас від цього боронить!
Хочеш, візьми – і дай. Не перечу, а навіть прошу я.
Можеш і матінки з цим не соромитись ти, і нікого
З челяді, з тих, що живуть в Одіссея божистого домі.
Думка, проте, не така у грудях твоїх животіє:
Більше волієш ти сам наїдатись, ніж іншому дати».
405] Відповідаючи, так Антіной Телемахові мовив:
«Що ти сказав, розбуялий ти зух, Телемах пишномовний!
Тож якби всі женихи йому стільки, як я, надавали,
Місяців зо три далеко б од дому цього він тримався б».
Мовивши так, ухопив з-під стола він ослін, на якому
410] Ноги блискучі держав, учтуючи з друзями разом.
Інші ж усі подавали й наповнили вбогу торбину
Хлібом і м'ясом. Вже мав одійти Одіссей до порога
Підгодуватися тим, що ахеї йому надавали,
Та зупинився біля Антіноя і так йому мовив:
415] «Дай мені, друже! Не гірший-бо всім від ахеїв ти інших,
Ба навіть кращий, адже мовби той володар ти на вигляд.
Тим-то й повинен мені щедріше від інших подати
Хліба. Я ж скрізь по безкраїй землі тебе славити буду.
В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо
420] В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,
Хто б то не був і з якою потребою хто не зайшов би.
В мене й челядників досить було, і усього багато,
З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.
Все мені знищив Кроніон, – така вже була його воля!
425] Він напоумив мене, до розбійної зграї приставши,
їхать в Єгипет, в дорогу далеку, щоб там я загинув.
Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.
Потім на берег звелів супутникам витягти вірним
Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,
«о А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні.
Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,
Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові
Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили
І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.
435] Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку
Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших
Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво
Ввергнув супутників наших, – ніхто проти вражої сили
З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.
440] Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,
Інших до праці гіркої примусили, взявши живими,
Тож і мене віддали на Кіпр чужоземцю, що стрівсь їм,
Дметору, синові Йаса, що силою в Кіпрі владарив.
Звідти діставсь я й сюди, всілякого лиха зазнавши».
445] Відповідаючи, так Антіной став до нього кричати:
«Хто це з богів оце лихо послав – колотити нам учту?
Геть від мойого стола! Посередині стань, як не хочеш
Зразу ж Єгипту гіркого і Кіпру тут знову зазнати.
Ну й безсоромний із тебе жебрак, ну й зухвалий нахаба!
450] Колом ти всіх обійшов, і вони подають, нерозумні,
Щедро. Кому ж із них міри дотримувать, бути ощадним
Серед чужого добра, – його ж бо для кожного хватить!»
Тож, відійшовши від нього, сказав Одіссей велемудрий:
«Горенько! Серцем ти зовсім не той, що на вигляд здавався!
Дрібочки солі із дому свого ти б не дав прохачеві,
Якщо, в чужому розсівшись, мені відламати шкодуєш
Хліба шматочок. А тут же усякого повно наїдку!»
Так він сказав. Антіной же всім серцем ще більш розлютився,
Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:
460] «Бачу я, цілому більше тобі вже не вийти сьогодні
З дому цього. То ти уже й лаятись тут починаєш!»
Так він сказав і, схопивши ослінчик, у праве рамено,
Прямо-таки біля карка, потрапив йому. Наче скеля,
Твердо стояв Одіссей, під тим не хитнувшись ударом.
465] Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.
Швидко пішов до порога він, сів там, поклав біля себе
Торбу, наповнену вщерть, і став женихам говорити:
«Слухайте-бо, женихи володарки славетної, – маю
Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.
470] Болю на серці й гризоти в душі не вчуває людина,
Хоч би й зазнавши побоїв, добро захищаючи власне,
Чи за корівок потерпить своїх, за овець білорунних.
А Антіной мене б'є за нещасний мій шлунок голодний,
Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині.
475] Та як богове й Еріннії є й для жебрущих та бідних,
Хай Антіноя смертельний кінець замість шлюбу спіткає!»
Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:
«їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!
Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги
480] Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши».
Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.
Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:
«Зле ти вчинив, Ангіною, що старця нужденного вдарив!
Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!
485] Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши
Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,
Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість».
Так женихи говорили, та він не зважав на їх мову.
Біль в Телемаховім серці великий роївся за батька
490] Битого, та ні сльозини, проте, із повік не зронив він,
Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.
Чула й сама Пенелопа розумна, що гостя якогось
Бито в покоях, і так між служебниць своїх говорила:
«Хай би самого тебе так побив Аполлон славнолукий!»
495] Ключниця тут Еврінома за нею також говорила:
«О, якби наші здійснились оці молитви і прокльони,
То не діждати Еос ясношатної з них вже нікому!»
В відповідь їй розумна сказала тоді Пенелопа:
«Всі вони, неню, мені вороги, всі лихе замишляють,
500] А Антіной – найбільше до чорної Кери подібний.
Ходить по наших покоях якийсь там чужинець нещасний,
Просить подати йому – до всього нужда приневолить.
Кожен подав йому дещо, й наповнили вбогу торбину,
Лиш Антіной ослоном у праве плече його вдарив».
505] Так, до служебних жінок звернувшись, вона говорила,
Сидячи в спальні. В той час підкріплявсь Одіссей богосвітлий.
Кличе тоді свинопаса вона богосвітлого й мовить:
«Йди, богосвітлий Евмею, й чужинцеві мов, хай до мене
Зайде, – хотіла б його попросить я гарненько й спитати,
Про Одіссея, в біді витривалого, чи не чував він,
Чи не видав його де, чоловік він на вигляд бувалий».
Відповідаючи їй, свинопасе Евмею, ти мовив:
«Хоч би замовкли як-небудь ахеї оті, володарко,
Й розповідь він би почав, і твоє утішалося б серце.
515] В себе його я три ночі тримав, він три дні в моїй хаті
Жив, з корабля-бо утікши, до першого мене дістався,
Та про недолю свою до кінця він не встиг розказати.
Як не спускає людина очей із співця, що, богами
Навчений, смертних чудовим своїм очаровує співом,
320] І без кінця, як співає, готові вони його слухать, –
Так чарував мене гість цей, в моїй пробуваючи хаті.
Був з Одіссеєм він, каже, по батькові приятель давній,
Жив-бо на острові Криті, де Міноса рід проживає.
Звідти й сюди він прибув, недолі і злиднів зазнавши
525] В поневіряннях численних. Чував же, розказує, ніби
Близько уже Одіссей: у родючій країні феспротів,
Цілий, здоровий, і скарб везе він додому великий».
В відповідь знов розумна сказала йому Пенелопа:
«Йди-но поклич його, хай він усе мені в вічі розкаже.
530] Ті ж всі чи, сидячи там, за дверима, нехай веселяться,
Чи забавляються в домі, як весело так їм на серці.
Власні-бо їхні запаси лежать недоторкані дома –
Хліб і солодке питво, – лиш домашні їх там споживають.
Внадившись в дім наш, вони день у день учащають до ньої
535] Ріжуть нещадно воли нам, і вівці, й годовані кози,
П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють
Учти свої – витрат не злічити! Немає-бо в домі
Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.
В разі б вернувсь Одіссей і прийшов на свою батьківщину*
540] Швидко б із сином своїм він помстивсь на мужах за насильство»
Так вона мовила. Голосно чхнув Телемах, аж по домі
Всюди луна розляглась. Засміялась тоді Пенелопа
Й до свинопаса Евмея із словом звернулась крилатим:
«Йди-но та швидше поклич-бо того чужоземця до мене.
545] чув ти? як син міи чхнув, ледь устигла я мову скінчити?
Отже, так само несхибно і смерть женихів напостигне
Всіх до єдиного – смерті і Кер не уникне ніхто з них.
Слово ще інше скажу – поклади його в серці своєму:
Тільки-но впевнюсь, що він усю мені правду говорить,
550] В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве».
Так вона мовила. Вчувши цю річ, свинопас тут же зразу,
До Одіссея наблизившись, слово промовив крилате:
«Батечку гостю! Це кличе розумна тебе Пенелопа,
Зве Телемахова мати. Хоч горем засмучена тяжко,
555] Прагне душею вона про мужа свого розпитати.
А як упевнена буде, що всю ти їй правду говориш,
В плащ і хітон одягнути звелить, у яких ти найбільшу
Маєш потребу. А хліба по людях соф назбираєш,
Щоб прохарчити свій шлунок, – подасть тобі кожен, хто схоче».
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
«Радо, Евмею, готов я хоч зараз одверто всю правду
Розповісти Пенелопі розумній, Ікарія доньці.
Знаю про нього я все – з ним однаке терпіли ми лихо.
Дуже боюсь я, проте, юрби женихів знахабнілих, –
Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають!
От і сьогодні: коли я проходив по дому й нікому
Зла не чинив, чоловік цей мене дуже боляче вдарив, –
Ні Телемах, ні хто інший не вийшов мене боронити.
Отже, скажи Пенелопі, нехай нагорі у покоях,
570] Хоч і не терпиться їй, посидить до заходу сонця.
Потім узнає й про день повороту її чоловіка,
Ближче мене до вогню посадивши, погана-бо в мене
Одіж, ти знаєш і сам, – я ж до першого тебе звернувся».
Так він промовив. Пішов свинопас, ту розмову почувши..
575] Щойно ступив на поріг, як сказала йому Пенелопа:
«Чом не привів ти, Евмею, його? Що на думці в приблуди?
Може, занадто боїться когось? Чи соромиться, може,
В дім показатись? Та скрутно старцям соромливим у світі».
Ти їй у відповідь так, свинопасе Евмею, промовив:
580] «Все він до речі говорить, і кожен би мислив так само, –
Хоче уникнуть лише зухвальства мужів знахабнілих.
Просить тебе почекати в покоях до заходу сонця.
Буде й тобі набагато приємніш самій, володарко,
З гостем тоді розмовляти й одній його відповідь чути».
585] В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:
«Він не дурний, цей чужинець, збагнув-бо, що статися може:
Більше ніде-бо між смертних людей отакої немає
Зграї зухвалих мужів, щоб безчинства такі витворяли».
Так говорила вона. їй усе розповівши докладно,
590] З натовпом тих женихів свинопас богосвітлий змішався.
До Телемаха тоді він слово промовив крилате,
Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:
«Любий, до себе я свині піду стерегти і все інше
Наше з тобою добро. А ти доглядай тут усього.
595] Передусім ти подумай про себе й подбай, щоб з тобою
Лиха не сталось. Є досить ахеїв, що зло замишляють.
Зевс хай раніш їх погубить, ніж станеться з нами нещастя».
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
«Так воно й буде, татуню! Ти підеш собі по вечері,
600] Вдосвіта сам приженеш найкращі тварини для жертви.
А про останнє усе подбаємо я і безсмертні».
Так він сказав. Свинопас тоді сів на ослоні точенім.
А як їдою й питтям свою душу цілком вдовольнив він,
То до свиней відійшов, залишивши подвір'я й господу,
605] Повну гостей за столами, що з танців і співу на учті
Мали утіху, аж поки й до ночі вже день похилився.

Чтение онлайн



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 [11] 12 13 14 15 16 17 18

Навигация по сайту


Читательские рекомендации

Информация