А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Іліада" (страница 1)

   ПІСНЯ ПЕРША

   МОРОВИЦЯ. ГНІВ

   1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея, 2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв: 3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду 4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу 5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась 6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами 7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.
   8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки? 9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко, 10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди 11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало 12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних 13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп. 14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона 15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв, 16] А щонайбільше – Атрея синів, начальників війська:
   17] «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї! 18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати 19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись. 20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши, 21] Далекострільному синові Зевса на честь – Аполлону».
   22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, – 23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти. 24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, – 25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:
   26] «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив! 27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся – 28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний. 29] Доньки не дам я тобі, – аж поки й постаріє зовсім, 30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко, 31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною. 32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»
   33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова, 34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря. 35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона, 36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:
   37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну 38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш. 39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив 40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна 41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання: 42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»
   43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий: 44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем, 45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий. 46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли, 47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший. 48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він – 49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся. 50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати, 51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні 52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.
   53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті. 54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати – 55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі, 56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї. 57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались, 58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:
   59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях 60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті: 61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця. 62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита, 63] Чи хоч би сновіщуна – і сни-бо нам Зевс посилає – 64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився – 65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу? 66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних 67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»
   68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних 69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший. 70] Відав усе прозорливий – що є, що було і що буде, 71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона 72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий. 73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
   74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати 75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога. 76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися, 77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками. 78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться, 79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї. 80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний. 81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує, 82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти, 83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»
   84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну. 86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе, 87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш, 88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду 89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме 90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон, 91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».
   92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний: 93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу 94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, – 95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти; 96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає, 97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну, 98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку 99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу 100] В Хрісу, – тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».
   101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся 102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний, 103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті 104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились. 105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:
   106] «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи! 107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям. 108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив. 109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш, 110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає, 111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти 112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе 113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину, 114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша 115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням. 116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще: 117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди. 118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв 119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже. 120] Бачите всі ви – умкнула від мене моя нагорода».
   121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий: 122] «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу! 123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї? 124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає – 125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс
   незручності тої, 239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».
   240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая. 241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:
   242] «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому, 243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея? 244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний 245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна. 246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва 247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»

   ПІСНЯ ДРУГА

   248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
   249] «Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто. 250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш. 251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок, 252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини 253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».
   254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне. 255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий 256] Сину Тідея, – біля корабля той лишив свою зброю, – 257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом, 258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно
   259] Плоский шишак, – юнаки свої голови ним захищають. 260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій, 261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом, 262] Шитим із шкіри, – всередині був з багатьох ремінців він 263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними 264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо 265] Бігли туди і сюди, – за підкладку була в них повстина. 266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона, 267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена; 268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту, 269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю, 270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону. 271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.
   272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне, 273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину. 274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна 275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима 276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули. 277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:
   278] «Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди 279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе, 280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна 281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись, 282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам».

   ПІСНЯ ТРЕТЯ

   283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:
   284] «Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню! 285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї, 286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали. 287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв, 288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався 289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні 290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі. 291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону. 292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я, 293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, – 294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».
   295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна. 296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса, 297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі 298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.
   299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам 300] 1 Гектор, – усю поскликав він на збори військову старшину, 301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду. 302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:
   303] «Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне 304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:
   305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней, 306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських. 307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде 308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать – 309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше, 310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу 311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть 312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».
   313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо. 314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда 315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато, 316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний, 317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином. 318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:
   319] «Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає 320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать. 321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися, 322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю, 323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда. 324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання. 325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь 326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина 327] Радити раду – тікати їм звідси чи битися далі».
Чтение онлайн



[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Навигация по сайту


Читательские рекомендации

Информация