А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
0-9 A B C D I F G H IJ K L M N O P Q R S TU V WX Y Z #


Чтение книги "Міфи Давньої Греції" (страница 1)

   Міфи Давньої Греції

   Карта еллінського світу



   Скарбничка європейської культури

   У центрі Києва на вулиці Банковій, 10 розташований чудернацький будинок – споруда у формі куба, з колонами, оздоблена скульптурами дивовижних морських чудовиськ, медуз, дельфінів тощо. Це – колишня садиба знаного київського архітектора Владислава Владиславовича Городецького, збудована ним на самому початку двадцятого сторіччя, й імітує вона палац володаря морів Посейдона. Сьогодні вона відома під назвою «Будинок із химерами». Хто ж такий Посейдон, хто такі химери, оті диковинні створіння – потвори з головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона? А прийшли вони до нас із Давньої Греції.
   Так само, як і давні українці, елліни вірили, що всесвітом править велика родина богів. Мешкали грецькі боги на горі Олімп. Головою над усіма богами вважався Зевс-громовержець – як у давніх українців бог Перун. Землею у греків опікувалася богиня Ґея, небом – Уран, а водою – Посейдон. Бог Геліос-Сонце щоранку виїздив на небо в золотій колісниці… Боги ставали заступниками людей у найрізноманітніших життєвих ситуаціях – наприклад, бог сну Морфей насилав людям уночі сновидіння; богиня Ірида після дощу засвічувала в небі веселку; бог Діоніс допомагав виноградарям вирощувати багаті врожаї; бог Арес водив еллінів на війну тощо. Окрім богів, усесвіт населяли ще й інші дивовижні істоти – німфи, велети, кентаври, горгони, циклопи тощо, а серед них – і химери.
   Але не тільки землю населяли боги, духи та чудовиська. Елліни зводили очі до неба й бачили міріади зірок, незбагненним чином об’єднані у сузір’я. І вони вірили: коли на землі западає темрява, десь далеко в небі мисливець Оріон виходить на полювання зі своїм вірним собакою Сиріусом, він переслідує сімох вродливих сестер Плеяд, а ті щосили утікають від ловця; богатир Персей рубає облямовану гадюччям голову страшної горгони Медузи, потім рятує красуню Андромеду від морського чудовиська, а за ними спостерігає мати Андромеди – Кассіопея; ніч у ніч герой Геркулес (по-грецькому – Геракл) здійснює свої неймовірні звитяги.
   Давно вже людству відомо, що це не Сонце рухається навколо Землі, а, навпаки, Земля щороку оббігає довкруж Сонця та щодня обертається навколо власної осі; що далекі зірки – то такі ж небесні світила, як і наше Сонце; що велика зоряна система створює галактику, яку давні греки називали Молочним Шляхом, а давні українці – Чумацьким Шляхом. Проте давньогрецькі міфи й легенди міцно вкорінились у європейську культуру, вони надихали і надихають малярів, скульпторів, поетів.
   Людство до сьогодні захоплюється «Іліадою» та «Одиссеєю» Гомера, «Метаморфозами» Овідія, трагедіями Софокла. Ніхто й досі не перевершив краси Аполлона Бельведерського (античної статуї у Ватикані в Римі) а чи Венери (Афродити) Мілоської (зберігається в Луврі в Парижі). Знамениті картини Боттичеллі «Паллада і Кентавр», «Народження Венери», Веласкеса «Венера з люстром», «У кузні Вулкана» (себто бога-коваля Гефеста), Рембрандта «Даная», Рубенса «Персей і Андромеда», «Викрадення дочок Левкіппа» назавжди увійшли до золотого фонду світової культури. І в українському мистецтві давньогрецький міф посідає визначне місце – згадаймо хоча б «Енеїду» Івана Котляревського, цей бурлескний «переклад»-переспів знаменитої античної епопеї – «Енеїди» Вергілія, яка оповідала про пригоди героя Троянської війни Енея; або ж драматичні поеми «Кассандра», «Іфіґенія в Тавриді», «Оргія» Лесі Українки.
   Міфи Еллади – невід’ємна складова світогляду європейця. Вони непомітно увійшли в наше життя, і ми навіть не замислюємося, що, за давніми переказами, Олімпійські ігри колись заснував герой Геракл на честь бога Зевса; атланти й каріатиди і досі тримають балкони та портики старовинних кам’яниць в українських містах; паризькі Елисейські поля – то давньогрецький Елізій, поля блаженних, загробний світ, куди потрапляють праведники; подружка Гаррі Поттера Герміона отримала своє ймення на честь дочки спартанського царя Менелая і прекрасної Гелени, викрадення якої призвело до Троянської війни… Долучіться ж і ви, юні читачі, до скарбнички європейської культури.

   Легенди золотого віку

   Початок світу

   На початку світу повсюди панував Хаос – порожня безодня, яка існувала вічно. Цю безодню населяли непроглядна Ніч та Ереб-Морок, тому завжди тут було темно й холодно. Але з часом морок почав загущуватись і зрештою набрав форми яйця, яке розкололося надвоє – так постали Уран-Небо і Ґея-Земля. З Хаосу народився також Тартар-Підземелля, а від шлюбу Нікти-Ночі та Ереба-Мороку народилися світлий Етер-Повітря і Гемера-День.
   Ґея-Земля стала до шлюбу з Ураном-Небом, і в них народилися Океан, майбутня матір Зевса богиня Рея, богиня права Феміда, бог Кронос-Час, а також титани й титаніди, одноокі циклопи й сторукі та п’ятдесятиголові велетні-гекатонхейри.
   Та злякався Уран-Небо власних дітей – велетів-гекатонхейрів – і скинув їх у темний Тартар, звідки вони не могли бачити світла денного. Як Ґея-Земля не переконувала титанів повстати проти влади батька, щоб звільнити братів-велетів, вони не могли зважитись, і ті далі ниділи у чорних надрах землі.
   Нарешті за намовою матері, яка понад усе прагла звільнити дітей, єдиний сміливець Кронос-Час напав на свого батька й понівечив його. Уран стікав кров’ю, і де падали краплини, там повставали Еринії – богині помсти, які з тої пори населяють царство тіней померлих. Еринії невтомно переслідують злочинців, особливо ж убивць, позбавляють їх розуму і насилають на них біди.
   Кронос-Час посів царський трон і почав одноосібно панувати у світі. За дружину він узяв собі богиню Рею.

   Народження Зевса

   Наймолодший син Кроноса Зевс народився у глибокій печері на острові Крит. Навіть його батько Кронос-Час не міг передбачити, що син скине батька з трону та владарюватиме у цілому світі. А Кронос-бо сам колись повстав проти власного батька Урана-Неба і тому остерігався зради. Коли у його дружини Реї народжувалися діти, Кронос пожирав їх. Так він пожер старших своїх дітей: Гестію – богиню домашнього вогнища, Деметру – богиню родючості та землеробства, Геру – майбутню сьому дружину Зевса і царицю богів, Аїда – володаря підземного світу та Посейдона – володаря морів.
   Рея молила батьків Кроноса – Урана-Небо та Ґею-Землю – допомогти їй урятувати хоч одну дитину. Уран та Ґе я порадили їй заховатися на острові Крит у печері. Там вона народила Зевса, а курети – демони землі били мечами в щити й заглушували крики немовляти, щоб не почув плачу жорстокий батько. Замість дитини Рея підсунула Кроносу камінь, загорнутий у пелюшки, і той, нічого не підозрюючи, ласо проковтнув каменюку.
   Зростав Зевс на Криті. Молоком його вигодувала німфа-коза Амалтея, чий ріг мав чарівну здатність давати все, чого б не побажав його володар. Тому звався він рогом достатку. Отак у достатку та затишку мужнів Зевс, а бджоли носили йому мед зі схилів гори Дикти.

   Зевс перемагає Кроноса і Титанів

   Тим часом богиня Ґея-Земля разом із океанідою Метидою, майбутньою першою дружиною Зевса, підступом і хитрощами примусили Кроноса-Час виплюнути всіх пожертих дітей. Та першим він виплюнув камінь, загорнутий у пелюшки. Згодом Зевс поставив цей камінь у місті Дельфи, і звався він пупом землі. Було ж це так: Зевсу кортіло визначити центр землі, і тоді він із заходу та сходу одночасно випустив двох орлів. Птахи зустрілися в Дельфах, і саме тут Зевс установив священний камінь – омфал. Обабіч омфала застигли двійко золотих орлів.
   Зевс змужнів і вже подумував про повстання проти влади батька Кроноса. Найперше він звільнив циклопів – однооких велетнів, які мешкали в печерах на далекому заході, не знали землеробства, не шанували богів. Свого часу циклопи Бронт, Стероп і Арг допомогли Кроносу-Часу повалити владу його батька – Урана-Неба, і Кронос добре віддячив їм: закував у ланцюги. Але Зевс звільнив їх; вдячні циклопи нагородили його владою над громом і блискавкою.
   Проте це був тільки початок. За порадою Ґеї-Землі Зевс звільнив сторуких велетів-гекатонхейрів, бо наближався час великої битви між Зевсом і його дивом урятованими сестрами та братами, з одного боку, – і Кроносом-Часом та його синами титанами, які не хотіли коритися владі нових олімпійських богів, з іншого. Страшна війна тривала десять років, перемога схилялася то на один, то на другий бік. Аж тут до битви приєдналися сторукі велети. Зевс жбурляв у титанів громи та блискавки, а велети-гекатонхейри вергали гори й кидали уламки скель. Гуркіт і стогін лунали зусібіч.
   Нарешті титани здалися. Нові олімпійські боги закували Кроноса і титанів у ланцюги та скинули в Тартар – найглибші надра землі. Там вони сидять, оточені потрійним шаром мороку і залізною стіною. Тільки важка мідна брама, викувана богом Посейдоном – володарем морів, веде до Тартару, але її охороняють сторукі велети-гекатонхейри. Навколо Тартару повсякчас кружляють вихори.

   Зевс поборює Тифона

   Але на цьому боротьба Зевса за владарювання над світом не скінчилася. Бабуся розгнівалася на Зевса за те, що він жорстоко ув’язнив титанів – синів Урана та Ґеї, Неба та Землі. Вона одружилася з Тартаром і народила сина Тифона – чудовисько з сотнею зміїних голів, які вивергали полум’я. Тифон умів підробляти різні голоси – голоси богів, гавкіт собаки, ревіння лева, свист змії.
   Коли розлючений Тифон напав на Олімп, ревучи на різні голоси та плюючись полум’ям, боги не встояли перед ним і повтікали в Єгипет, де, рятуючись, прибрали подобу різноманітних тварин. У страшному двобої Тифон переміг навіть Зевса-громовержця, вирізав у нього жили на руках і ногах та кинув полоненого в кілійську печеру.
   Але вісник богів Гермес і бог лісів Пан викрали у Тифона жили, вставили їх Зевсу назад – і він поновив боротьбу. Багато днів і ночей Зевс жбурляв у Тифона громи та блискавки, а той у відповідь вивергав полум’я із сотні зміїних пащ. Аж нарешті Зевс спопелив усі сто голів страшного чудовиська і скинув безголове тіло в Тартар.
   Але й із Тартару загрожує Тифон усьому живому. Він одружився з напівжінкою-напівзмією Єхидною і породив спустошливі вихори, Лернейську гідру, двоголового собаку Ортра, пекельного триголового пса Цербера, який стереже вихід з Аїду; породив химер – чудовиськ із головою та шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона, а також Немейського лева і тебанського Сфінкса. Якщо на землі стається землетрус, знайте: то грізний Тифон хитає землю.
   Зевс отримав владу на цілим світом. На осяйному Олімпі возсідав він і правив своїм великим царством. Разом із ним владарювали його брати й сестри: Гестія – богиня домашнього вогнища, Деметра – богиня родючості та землеробства, Гера – цариця богів, з якою Зевс був таємно одружений триста років, Аїд – володар підземного світу та Посейдон – володар морів. Згодом до них долучилися інші боги та безсмертні.
Чтение онлайн



[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33

Навигация по сайту
Реклама


Читательские рекомендации

Информация